Сьогодення: підбурювання

Надати українській мові статус державної в Угорщині, українське дублювання кожного угорського фільму, перерахувати всі податки угорців до бюджету України, перейменувати Будапешт на Несторо-Махновськ, а Тису – на ОУнівськ – ось декілька вимог зі списку ультраправої громадської організації «Чорний Комітет», які представники угрупування оголосили 31-го січня на «велелюдному» пікетуванні перед Посольством Угорської Республіки в Києві.

Причиною акції стало те, що глава МЗС Угорщини, Петер Сіярто (якого «комітетники» притягнули б до Гаазького трибуналу) посмів виступити проти банального мовного законопроекту та стати на захист закарпатської угорської меншини. Нечисленне товариство вважає, що якщо угорці наважуються втручатись у державні справи України, то вони мають таке ж право вмішуватись в угорські. За свою старанність хлопці заслужили б і плитку шоколадки «Рошен», якби наклепи на угорський уряд мали хоча б мінімальний рівень правдивості, і між їхніми вимогами та проханнями Угорщини можна було провести якісь реальні паралелі.

Київська організація одразу нападає, перш ніж обдумати ситуацію, звинувачує країну, від якої Україна залюбки просить милостині на розвиток кордонів, ремонт доріг або на щось інше, на що не вистачає коштів, оскільки потрібні гроші потрапляють до кишень невідомо кого. Звинувачують країну, яка гарантує права усіх національних меншин на своїй території. Під час перепису населення у 2011-му році в Угорщині 5 633 особи визнали себе українцями, а 3 323 особи – русинами. З 1993-го року на території сусідньої держави безперешкодно працює Українська культурна організація Угорщини, представники якої в 1998-му році створили українські самоврядування.

– Самоврядування працює в унісон з Організацією, вони згуртовують місцеве українське населення, організовують популярні заходи. Завдяки культурній автономії, ми маємо право самостійно вирішувати свої справи, навіть на найвищих інстанціях, як, наприклад, при Українсько-угорському міжурядовому комітеті, який захищає права національних меншин, – так оцінюють своє становище українці Угорщини на офіційному веб-сайті Організації. Приємно було б подібні рядки читати з-під пера закарпатських угорських керівників. Бачити, що українська держава ладна забезпечити нам площу для самореалізації, і не дай-то Боже, зробити щось позитивне для національних меншин. Дожитися того, що ми справді взяли курс на європейські норми, а не вигадуємо дедалі безглуздіші мовні та освітні закони.

Кожен житель країни повинен навчитись розмовляти українською мовою, – твердить керівництво, але не хоче реформувати систему вивчення української мови в школах національних меншин. Український уряд жодною копійкою не фінансує діяльність єдиного закарпатського угорського вищого навчального закладу, натомість вимагає, щоб ЗУІ у всьому відповідав вимогам до державних освітніх установ, і лише того й чекає, щоб знайти помилку в його роботі. Про те вже й не кажемо, що всі види допомоги – вчителям та учням угорськомовних шкіл, медпрацівникам та малим приватним підприємцям, – якими Угорщина підтримує закордонних угорців, наша держава обклала обов’язковими податками.

Члени «Чорного Комітету» отримали багато критики на своїй Фейсбук-сторінці за київське пікетування. Своє обурення висловили і закарпатці, які пропонують, щоб дана організація розпочинала процес українізації з власного середовища та членів парламенту та взяла декілька уроків з історії, були і такі, які додали: «комітетникам» не завадило б придбати і російський словник, бо з таким менталітетом та напрямком діяльності можуть легко опинитись під прапором Російської Федерації.

Так, ми повинні намагатись, щоб наші діти вивчили державну мову, якщо хочемо, щоб вони змогли самореалізуватися на рідній землі, але для досягнення позитивних результатів і міністерство освіти повинне зробити щось корисне. Якщо залишатимемось на шляху мирного співіснування, співпроживання, то маємо поважати мову та національність один одного, але цим, я думаю, нічого нового для зазвичай толерантного закарпатського читача не сказано. Але ніхто не може на нас гніватись, якщо нас обурює те, що з Києва, Одеси чи Донецька хочуть визначити, націоналісти закарпатські угорці, русини чи румуни, або ні. На Закарпатті немає ні місця, ні підґрунтя для розпалювання міжнаціональної ворожнечі.
На завершення, дозвольте мені висунути власну петицію до угрофобів, які так захищають державну мову та бояться насильної «мадяризації»: прошу замість того, щоб робити нові дірки в тонучому кораблі, який зветься Україна, краще виправляти старі недоліки.

Поллогі Маріанна
Kárpátalja.ma