Угорщина продовжує допомагати родинам загиблих героїв України
Угорщина продовжує допомагати родинам загиблих героїв України, які мають угорське коріння. З цією метою сьогодні, 25 травня, угорські дипломати зустрілися з родиною Роберта Мадяра – бійця 128-ї закарпатської бригади, який загинув у боях за Україну.
Під час зустрічі з дружиною Роберта Людмилою та мамою воїна пані Оленою консул Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Куті відзначив, що угорська громада з великим сумом дізналися про загибель Роберта Мадяра.
«Майже кожного дня ми читаємо в новинах, що гинуть закарпатці на війні, але ще більше суму додає, коли читаємо, шо це хлопці угорської національності, угорського коріння, – зазначив консул. – Ми знайомі з Робертом Мадяром давно через те, що він служив в АТО і журналісти записували з ним цікаві інтерв’ю. Він, до речі, розповідав про воєнні дії в ті часи, про побратимство в загоні, про те, що з ним разом захищали рідну землю хлопці різних національностей – угорці, українці, роми та інші – але головне, що всі вони стояли пліч-о-пліч, незалежно від коріння. Його життя для нас – приклад, і нам дуже шкода, що він загинув…»
Консул додав: «Ми добре розуміємо, що такі втрати непоправні й нічим не можна допомогти, ці рани не вилікувати. Але ми всі – Угорщина, угорський народ, уряд – співчуваємо вам й наразі іншої можливості ми не можемо знайти, ніж трішки матеріально підтримати сім’ю Роберта».
Людмила Мадяр після зустрічі з консулом розповіла журналістам нашого видання про Роберта. Каже, він був надзвичайно мужнім і мудрим чоловіком, люблячим батьком для двох синочків, за ним уся родина почувала себе, як за стіною. Жінка познайомилася з майбутнім чоловіком ще під час навчання в ЗОШ № 8 в Ужгороді, і з тієї миті вони постійно були разом, створили чудову сім’ю.
45-річний ужгородець Роберт Мадяр став на захист держави 24 лютого, у перший день збройної агресії росії. До того він з 2015 по 2018-й три роки провів у зоні антитерористичної операції, мав чималий воєнний досвід, тож тепер, коли в ньому виникла особлива потреба, без вагань пішов до ЗСУ. Був гранатометником гірсько-штурмової бригади військової частини А 1778.
Зі слів рідних, казав, що йде захищати й перемогти, щоб його діти не бачили жахіть війни.
Спершу був на Запоріжжі, потім перевели його в батальйон, з яким служив у період АТО в іншу область. Поранення ж Роберт отримав під час важки боїв біля Ямполя Донецької області 27 квітня. Тоді ж його доправили до лікарні в Дніпро, але ніхто не повідомив рідних…
«Роберт завжди попереджав про те, що може бути не на зв’язку день чи два, говорила з ним востаннє 27-го. Потім, 29-го, вже почала телефонувати, а відповіді нема, дзвонила друзям, шукала і лише так з’ясувала, що він уже в лікарні. Вдалося поговорити з ним і на питання, що трапилося, відповів дуже коротко «рука, нога», деталі не хотів розкривати, щоб не хвилювалася», – розповідає Людмила.
Каже, чоловік не хотів, щоб їхала до нього в лікарню, щоб не залишала дітей самих. До всього, лікарі теж попередили, що пустять її до пораненого хіба що на кілька хвилин і все, і доведеться весь час десь перебувати поза лікарнею. Тож дружина вирішила чекати тут, удома. Ще кілька днів Роберт розмовляв із нею, але потім тяжкі поранення все ж таки виявилися несумісними з життям і ще за якийсь час Герой пішов у вічність…
Поховали Роберта Мадяра разом із іншим його побратимом Олександром Сєроусовим в Ужгороді на пагорбі Слави 16 травня.
Людмила каже, зараз тримається завдяки дітям. Сини, своєю чергою, теж постійно намагаються підтримувати матір, розраджувати. «Хлопці подорослішали на очах», – каже Людмила.
На прощання Ласло Куті висловив вдячність рідним Роберта Мадяра за все і запевнив, що в разі потреби вони завжди можуть звернутися до консульства за допомогою. «Роберт показав нам, як це любити і берегти свою державу, і це є прикладом для всіх нас», – відзначив консул.