Сьогодення: медицина, медицина – ти дуже дорога!

Для того, щоб у сучасному світі людина відчувала себе соціально захищеною, їй необхідно бути матеріально забезпеченою, захищеною морально, мати право на охорону здоров’я. Для мене останній пункт є дуже важливим, а саме, впевненість у тому, що коли з будь ким з моєї сім’ї, або зі мною щось трапиться, мені не потрібно буде переживати, у чиї руки я попаду, чи буде кому надати мені медичну допомогу, чи буде відділення забезпечене відповідною апаратурою для необхідної діагностики, медикаментами, інструментами, чи вчасно виїде надати допомогу швидка допомога, чи буде на місці людина, яка вчасно винесе тебе сходами на ношах. Ми зазвичай ніяковіємо, коли потрапляємо в полон якоїсь недуги, а якщо ще й обставини туманні, тоді нас охоплює повний відчай.
Коли бачу іноземні репортажі, пов’язані із медициною, то спочатку хочеться сміятися, а потім це переходить у бажання викричатись, а в кінці це переростає у смуток і хочеться плакати: те, що десь вважається аномалією, у нас – звичайні щоденні будні.
Першою і найбільш важливою проблемою у сфері медицини є нестача спеціалістів. Зараз не чіпатиму тему підготовки у навчальних закладах професійних спеціалістів, бо цю ситуацію потрібно аналізувати окремо. Я підкреслюю той факт, що у медичних установах Закарпаття зникають люди, тільки не хворі пацієнти, а лікарі та спеціалісти, медсестри, працівники швидкої допомоги, санітари та інші співробітники. Завжди думала, що бути лікарем – це покликання; але хто сміє щось сказати проти тієї людини, яка залишає роботу, бо закінчилася навіть надія на виживання. Нещодавно ми розмовляли з лікарем, що займає керівні позиції, який звернув нашу увагу на дуже цікаву деталь: ще в радянську епоху вважали, що лікарям достатньо мінімальної зарплати, а далі люди будуть вдячні – „наносять” (трохи яєць, сиру, курку, картоплю, перцю й інше) необхідне для проживання. Цей процес вони й застосували на практиці, він користувався успіхом: протягом багатьох років робота лікаря була престижною. Це й не було би проблемою, якби людина не бажала завжди більшого і якби при лікуванні не зміряли отримуваний кошик і якість роботи не залежала від його розміру. Хоча й Радянський Союз розпався давно, концепція залишається: оплата праці лікаря все ще занижена та недостатня для проживання, а „подачки” і їх очікування стали поганою звичкою. Тільки з часом перед нами відкрилися кордони: люди стали більше бачити з навколишнього світу, відкрилися нові можливості та виклики. Хто може скористатися даними можливостями, знайомствами, той лікуватиме вже англійських, швейцарських, німецьких, іспанських, австрійських, угорських, польських, чеських, словацьких пацієнтів: на більшу їх частину чекає повага, професійний розвиток, можливість кар’єрного росту, і вони у змозі матеріально підтримати свою сім’ю – все те, чого й шукали. В Україні бракує кар’єрної моделі медичних працівників, що заохочує і підтримує професійний розвиток молодих лікарів і запобігає еміграції й покиданню професії.
Другою величезною виразкою у системі охорони здоров’я залишається відсутність будівель, обладнання, інструментів, необхідних медикаментів. Не можу повірити, що така країна, як Україна, не може забезпечити себе цим. Не можу повірити, що це залежить не від справедливості, логістики й хорошої організації. На жаль, я повинна визнати, що наші керівники мають відмінні організаційні навички, якщо мова йде про наповнення власних кишень, або коли потрібно діяти в особистих цілях. Але якщо мова заходить про наші спільні інтереси, то у них одразу зникає почуття відповідальності, завзятість і наполегливість, спільні інтереси одразу ж розмиваються.
Якщо проблему розглянути на локальному рівні, то випливає, що навколо реновації будівель тільки крутяться питання, а рішення ніякі не приймаються. Кілька одиниць нового обладнання отримаємо тільки шляхом благодійності. Забезпечення необхідними медикаментами катастрофічне. На практиці це означає: хто не має грошей в гаманці, може забути про забезпечення необхідними ліками. Починаючи від бинта, крапельниць, одноразових шприців і стерильних рукавичок – ми все повинні купувати за власні кошти.
Крім того, харчові продукти охорони здоров’я також залишають бажати кращого, рецепт супу з каменю дуже добре б згодився при приготуванні обідів.
Протягом багатьох років в Україні життєво важливим питанням постає національна єдність, суверенітет, мовне питання, врегулювання українсько-російських відносин, а в той час у нас все більшим і більшим стає число мігрантів, все менше людей народжується, а вмирає набагато більше, стають пустими заводи, офіси, не обробляються родючі землі – нікому працювати.
В Україні продовжується постійна боротьба. З ким бореться керівництво країни, поки не виявлено, але освіта вже поранена впала на землю, охорона здоров’я завалилася мертвою. Чи можливо ще впасти нижче? Чи маємо надію, що коли-небудь повстане з попелу ця країна, яка заслуговує на кращу долю?

Кристина Кудлотяк
Kárpátalja.ma