Суцільна комедія

В останні дні Радянського союзу утворився жарт про те, як одного гарного дня керівництво колгоспу організувало збори. « Маємо два пункти порядку денного, товариші-однодумці – починає голова колгоспу, – а саме: про ремонт даху сараю та про розбудову комунізму. – Потім продовжив: – Позаяк ні черепиці, ні шиферу, ні соломи, краще відразу перейдемо до другого пункту засідання…»

Давній радянський анекдот висміює те, що комуністична влада, яка в центр усього ставила свої ідеологічні гасла, хоч і не могла впоратись із конкретними буденними проблемами, та все ж невпинно і стійко забивала людям голови безглуздою політичною нісенітницею. На рівні великих слів у всесвітній імперії все було в порядку, та насправді майже ніщо не працювало.
Саме цей не дуже вдалий жарт спав мені на думку, коли перечитувала закарпатські новини щодо стану підготовки до нового 2018-2019 навчального року. За даними однієї на початку нового навчального року на Закарпатті бракує 347 вчителів. Інша повідомляє про те величезне досягнення, що учні 1-го та 5-го класів отримають до рук свої підручники вже в середині вересня (два тижні після початку навчання!), а десятикласникам (як готуються до ЗНО) доведеться почекати на підручники лише до листопада… Угорськомовні школи порівняно з цим отримають підручники набагато пізніше, оскільки на початку серпня їх ще навіть не одержали для перекладу закарпатські спеціалісти (про це читайте тут).
Здається, що попри масштабне святкування 27-ї річниці Незалежності, всеосяжні реформи, прийнятого 5-го вересня 2017-го року, нового українського закону «Про освіту» та афішованого проекту «Нової української школи» (НУШ), в Україні мало що змінилося порівняно з радянськими часами. Київ з усіх поставлених перед собою цілей і сьогодні займається реалізацією лише політично-ідеологічних завдань (наприклад, як ліквідувати навчання рідною мовою школярів національних меншин), а послідовні буденні проблеми (як, наприклад, забезпечення шкіл потрібною кількістю педагогів та підручників) не може вирішити. Політична влада держави і сьогодні ставить такі цілі (наприклад, ЄС- та НАТО-інтеграція), які досить спокусливі, та водночас і відповідно далекі до того, щоб люди повірили в них і змогли відстежити їхнє досягнення. В той час, як на сході країни і сьогодні лунають постріли, йдемо на роботу чи в школу по бездоріжжю, всюди сміття, мільйони людей змушені йти на заробітки за кордон, система охорони здоров’я не працює, а корумпованість чиновників немає меж. У цій ситуації що може проштовхнути Україну до процвітання та благополуччя, як не те, що усі усе в школах вивчали українською мовою?

І це анітрохи не жарт… це суцільна комедія.