Угорські ризики

Рідкісний випадок, коли у центральній пресі з’являється матеріал добре підготовленого, «знаючого тему» українського журналіста про закарпатських угорців. Стаття ужгородського кореспондента київського тижневика «Дзеркало Тижня» Володимира Мартина під назвою «Угорські ризики», без заперечень відноситься до одних із цих рідкісних перлин вітчизняної журналістики. Але, нажаль, передвиборча кампанія відбилася й на результатах його роботи.

«Закарпатські угорці — не тільки найчисельніша (150 тис., або 12% від загального числа населення), а й найуспішніша в політичному плані національна меншина області. Незважаючи на перманентне протистояння двох національно-культурних товариств (які з часом утворили свої політичні партії), угорці спромоглися делегувати своїх представників до Верховної Ради більшості скликань — практично завжди, коли вибори в Україні проводилися й за мажоритарною системою. На пропорційних виборах 2006-го, а затим і 2007 року жодного прохідного місця у списках загальноукраїнських партій для закарпатських угорців не знайшлося. Однак у 2012 р., попри навіть програш кандидата від Товариства угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) Міклоша Ковача у так званому угорському окрузі (про що трохи нижче), інший кандидат — голова Демократичної партії угорців України (ДемПУУ) Іштван Гайдош — таки потрапив до парламенту. Він отримав прохідне місце в списку Партії регіонів після того, як від нього відмовився представник ТУКЗ, що вирішив балотуватися як мажоритарник, знаючи наперед про мізерні шанси на перемогу.
Незадовго до виборів, що відбудуться 26 жовтня, закарпатські угорці також зробили максимум, щоб отримати свого представника в майбутній Раді.
1 травня в Ужгороді ТУКЗ підписав декларацію про співпрацю з кандидатом у президенти П.Порошенком. У відповідь на підтримку угорців на виборах тоді ще кандидат в одному з пунктів декларації пообіцяв забезпечити парламентське представництво угорців Закарпаття. І щойно з’ясувалося, що вибори пройдуть за старою, змішаною, системою, ТУКЗ подав до Центрвиборчкому заяву з проханням утворити на Закарпатті мажоритарний округ з урахуванням інтересів угорської громади.
Бажання угорського товариства легко пояснити — на час мажоритарних виборів 1994-го, 1998-го та 2002 рр. в окрузі, що включає Берегівський і Виноградівський райони області, угорці становили більш як половину населення. Тому один з угорських кандидатів, незалежно від своєї партійної належності, мав реальні шанси на перемогу (що реалізувалося на практиці). Однак перед виборами 2012 р. межі 73-го округу істотно змінили — Берегівщину (найбільший угорськомовний район Закарпаття) розділили між двома округами в інтересах тодішнього провладного кандидата — першого заступника губернатора Івана Бушка, який, зрештою, і виявився переможцем. Угорців у окрузі залишилося всього 33,6%, тому їхній кандидат не мав жодних шансів на перемогу.
Прохання ТУКЗ повернути межі 73-го округу підтримав і губернатор області Валерій Лунченко (тепер уже колишній), котрий теж звернувся з відповідним зверненням до ЦВК і президента. Адже в пункті 3 частини 2 статті 18 Закону України від 21.11.2013 р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів” прямо вказано, що межі мажоритарних округів визначаються з урахуванням, зокрема, й інтересів національних меншин.
Однак практичного результату ці звернення не дали. ЦВК відмовилася задовольнити їх з формальних причин, одна з яких полягає в тому, що змінювати межі мажоритарних округів під час виборчого процесу не можна. На рішення ЦВК миттєво зреагував угорський уряд. Держсекретар зовнішньополітичних відносин Угорщини Арпад Потапі дипломатично висловив жаль, що, незважаючи на підписану декларацію між П.Порошенком і ТУКЗ, на Закарпатті не створено окремого „угорського” округу, через що місцеві угорці не зможуть обрати свого представника в парламенті. Урядовець побачив у цьому серйозне порушення прав закарпатських угорців і висловив стурбованість, що в Україні ні законодавство, ні політичні обіцянки не гарантують прав національних меншин.
ТУКЗ своєю чергою, не зумівши змінити межі 73-го округу через ЦВК та український суд, заявив, що шукатиме захисту прав закарпатських угорців у Європейському суді з прав людини. Утім, незабаром напругу таки вдалося знизити. Після формування партійних списків стало відомо, що прохідне 62-ге місце у Блоці Петра Порошенка дісталося голові ТУКЗ — першому заступникові голови Закарпатської облради Ласло Брензовичу. Однак це аж ніяк не означає, що проблему розв’язано остаточно.
— Різні країни по-різному забезпечують представництво своїх національних меншин у вищому законодавчому органі, — розповів DT.UA Ласло Брензович. — У Румунії, наприклад, кожна нацменшина голосує за свій список, і, незалежно від кількості голосів, як мінімум один її представник проходить до парламенту. Така ж система діє і в Хорватії. У Сербії для списків нацменшин скасовано прохідний бар’єр. Що ж до України, то ми, якщо теперішні вибори передбачають мажоритарну систему, домагалися, щоб в одному з округів, як і раніше, більшість виборців була угорцями. Цей принцип слід застосовувати не тільки до закарпатських угорців, а й, наприклад, до чернівецьких румунів чи одеських болгар. Тобто прохідне місце в партійному списку — це не зовсім те, чого ми прагнули. Наша організація давно в політиці й знає, що є принципові речі, які слід відстоювати. Україна має бути правовою державою і захищати права нацменшин, у тому числі й щодо виборів, на законодавчому рівні.
— Після включення вас до списку Блоку Петра Порошенка ТУКЗ відмовиться позиватися до Європейського суду?
— Ні, позов готується і буде поданий до Європейського суду.

 
Позицію ТУКЗ можна зрозуміти. Адже якщо П.Порошенко й виконав одну з домовленостей з угорцями, то лише формально. Одна річ — надати можливість висуванцю від угорської партії самостійно перемогти в мажоритарному окрузі й бути підзвітним своїм виборцям і зовсім інша — провести його за списком своєї партії й отримати лояльного депутата, в якого значною мірою зв’язані руки. Включенням В.Брензовича до списку президентський блок фактично змусив угорську партію агітувати за провладних кандидатів (відповідного рішення ТУКЗ поки що немає, але воно цілком очікуване). Хоча в підписаній 1 травня декларації йшлося лише про підтримку угорцями П.Порошенка на президентських виборах.
Загалом, угорські партії на Закарпатті завжди намагалися триматися осторонь загальноукраїнських політичних проектів, а працювали чітко на своїх виборців. Інтеграція в чинну владу може зіграти з ними злий жарт. По приклади далеко ходити не треба. Теперішній представник угорців у Верховній Раді Іштван Гайдош, який став нардепом 2012 року завдяки 72-му місцю в списку Партії регіонів, після Революції гідності не тільки позбудеться мандата, а й уже зазнав, так би мовити, непоправних іміджевих втрат. Він вирішив не балотуватися на наступних виборах і навіть пішов з посади голови ДемСУУ, яку очолював 12 років. То чи не повторить ТУКЗ шлях свого одвічного конкурента?»

Статтю Володимира Мартина можна б було вважати прозорою та переконливою, якщо б в аргументах, які у ній наводяться, не містилося так багато підтексту. По-перше, необхідно поставити питання, чому за стільки років журналіст вперше почав перейматися проблемами організації, яка захищає інтереси угорської громади? Не будемо згадувати численні порушення прав угорців, що траплялися протягом останніх років, а подивимось на це у світлі нещодавніх подій: чому ніхто, навіть Володимир Мартин, не став на наш захист, коли нам відмовили у відновленні «угорського» виборчого округу? Відповідь надзвичайно проста: тому що насправді ми і надалі не цікавимо українську політичну еліту. Несподівану зацікавленість Володимира Мартина та його газети справами закарпатських угорців можна пояснити їхньою близькістю до політичної сили чинного прем’єра та спікера Верховної Ради (у кольорах даної політичної сили на вибори йде і колишній губернатор Лунченко), відтак спробами вбити клин між «KMKSZ» та «Блоком Порошенка», який є їхнім найвпливовішим супротивником та фаворитом передвиборчих перегонів, а також намаганням дезорієнтувати виборців-угорців, які в особі Ласло Брензовича можуть проголосувати за партію діючого президента.

Але було б неправильно оминути головне питання, яке міститься у статті, щодо впливу включення угорського кандидата до партійного списку «Блоку Порошенка» на «KMKSZ» та закарпатських угорців. Адже саме тепер, напередодні виборів, настав час для виваженої оцінки наших можливостей.
Автор матеріалу повністю правий в тому, що у кандидата, який пройшов до парламенту за партійними списками, певною мірою зв’язані руки. Можна навіть сказати, що таке депутатство не є повноцінним. Водночас у статті Володимира Мартина добре підкреслено, що становищу національних меншин в Україні не позаздриш – беззаперечно не виконуються навіть ті наші права, які прописані у законах. У цьому випадку в нацменшини немає великого вибору – вона або відмовляється від наявних політичних інструментів задля захисту своїх прав, або використовує надані можливості.
І ті, хто повторює, що мета не може виправдати засоби навіть у політиці, повністю праві. Саме з цієї причини «KMKSZ» жодного разу не використала можливість пройти до парламенту за списками українських партій, хоча й неодноразово отримувала подібні «подарунки». Саме тому організація не допускала відходу від демократичних принципів, здачі інтересів угорської громади задля отримання влади, чим завжди відрізнялась від «UMDSZ», яка у своїй діяльності спирається на електорат з числа угорськомовної номенклатури. Але в останні місяці в Україні відбулися зміни, які кардинально змінили ситуацію. Ми ніколи не сумнівалися в тому, що Україна не була правовою державою у повному значенні цього слова. Демократичною країною її можна було назвати теж лише за певних застережень. Але до минулої осені ми вірили, що незважаючи на тотальну корупцію та безправ’я, у нас є шанс розпочати рух у Європу, і ми зможемо досягти цього традиційними політичними інструментами, як це й прийнято у європейських країнах.
З того часу на Майдані стріляли у людей, президента було знято, в країні продовжується неприкрита громадянська війна, а закони не стали виконуватись краще, ніж перед початком перших заворушень. Коли країна у такому стані, усі мирні європейські норми можуть триматися в умі, а пріоритетом угорської громади стає забезпечення власного виживання, задля якого необхідно використовувати усі наявні можливості.
А оскільки у нас немає можливості провести до парламенту кандидата з мажоритарного округу, то можна, навіть більше того – необхідно – прийняти запропоноване місце у партійному списку. І це обов’язково треба зробити, якщо є хоча б найменша надія на те, що цим ми збережемо угорських чоловіків від відправлення до смертельної зони «антитерористичної» операції, або зупинимо діяльність одного антиугорськи налаштованого бюрократа.
Читач має право запитати, що вестиме нашого депутата та «KMKSZ» на їхньому шляху до європейських цінностей та принципів у цій атмосфері повного хаосу? Звідки ми можемо знати, наскільки далеко можна зайти у пошуку політичних компромісів та коли необхідно сказати «ні», навіть ціною втрати депутатського мандату. Відповідь проста: допоки «KMKSZ» зберігатиме ті принципи та цінності, які характеризували діяльність організації впродовж останніх 25 років, той внутрішній демократичний уклад, який був її відмінною рисою впродовж цього часу, вона йтиме правильним шляхом.
Ви можете зауважити, що це тільки гарні фрази, які не мають за собою жодної гарантії, – і знову будете праві. Але у політиці ніщо не має гарантії, правильному орієнтуванню сприяє виключно досвід. А досвід показує, що за 25 років свого існування «KMKSZ» жодного разу не зрадила своїм принципам, а слова та дії депутатів політичної організації жодного разу не йшли врозріз із ними. «KMKSZ» стояла на захисті інтересів угорської громади та демократії і тоді, коли у 2002 році її політичні супротивники з числа угорських організацій підтасовували результати парламентських виборів, і тоді, коли принциповість членів організації з числа підприємців та службовців не була предметом гордості.
«KMKSZ» завжди стояла на своєму та не заспокоїлась, допоки Європейський суд з прав людини не постановив, що у 2002 році в організації, яка представляє інтереси закарпатських угорців, було вкрадено належний їй мандат. Згадайте, як після виголошення постанови страсбурзьким судом окремі депутати від «UMDSZ» сміялись нам в обличчя зі словами про те, що вона нічого не варта, оскільки й насправді тоді Іштвана Гайдоша не позбавили мандата, а його союзників не засудили. Ось тільки з того часу ми стали свідками того, що Гайдоша та «UMDSZ» позбавила мандату сама історія. Останнього разу вони стали на службу вкрай корумпованій та антидемократичній системі, яка підштовхнула країну до межі повного знищення, тим самим остаточно втративши моральне право представляти інтереси закарпатських угорців.
І на основі цього досвіду можу стверджувати те, у чому Володимир Мартин сумнівається – «KMKSZ» не повторить долю «UMDSZ». Любити «KMKSZ» не обов’язково, але якщо ми не зважатимемо на факти, зашкодимо самі собі.

Hét
Kárpátalja.ma