Відкритий лист від Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства

Відкритий лист Міністру Освіти і Науки України, голові комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, голові комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, та депутату ВР Ласло Брензовичу від Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства.

Від імені освітян шкіл Закарпаття з угорською мовою навчання до Вас звертається президія Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства з приводу додаткових заходів із формування мовної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів з викладанням мовами національних меншин.

Зміст цих заходів викликає у нас глибоке занепокоєння та обурення. До того ж, це відбувається на фоні бурхливого обговорення положень законопроектів про державну мову, які викликають нерозуміння та сум серед корінного угорськомовного населення краю, адже вони, по суті, передбачають звуження гарантованих Конституцією прав на освіту рідною мовою, шляхом введення бюрократичних методів у формі додаткових заходів. Це суперечить положенням частини 5 ст. 53 Конституції України, відповідно до якої «Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних закладах освіти…»

Ці додаткові заходи підміняють конституційну гарантію, а на практиці це означає, що навчальний процес в угорськомовних школах планують проводити українською мовою і тільки окремі предмети викладати мовами національних меншин. Такі наміри нагадують царські та сталінсько-радянські часи, коли подібними методами відбувалася русифікація українських шкіл, проти чого бурхливо протестувала українська інтелігенція.
Вважаємо, що такими діями відповідальні державні службовці здійснюють замах на порушення конституційних прав громадян України, що належать до національних меншин, роблять це, зокрема, шляхом пропонування фактичного скасування та/або порушення прав, закріплених у тексті Конституції України, зокрема: ч. 3 ст. 10 щодо гарантій вільного розвитку та використання мов національних меншин і ч. 5 ст. 53 щодо гарантованого права на навчання рідною мовою; ч. 3 ст. 22 щодо неприпустимості звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів і ч. 2 ст. 24 щодо неприпустимості привілеїв чи обмежень за етнічним походженням і мовними ознаками. Принагідно зауважимо, що право на освіту рідною мовою для низки національних меншин України (болгар, молдован, румунів, угорців тощо) випливає не лише з положень сучасного чинного законодавства України, а набуте ними десятиліттями, тому й практикувалося вже в інших державних формаціях, в яких раніше перебували території їхнього традиційного поселення, а також здійснюється ними нині у цілковитій відповідності до чинного законодавства України. Тобто відбувається спроба скасування набутих, звичаєвих прав національних меншин.

Крім того, додаткові заходи суперечать міжнародно-правовим зобов’язанням України в сфері захисту національних меншин. Так, відповідно до пункту 34 Документу Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЕ, державам-учасницям слід намагатися гарантувати для осіб, що належать до національних меншин, поза необхідністю вивчення офіційної мови держави, належні умови для вивчення своєї рідної мови або навчання рідною мовою. А пунктом 3 ст.4 Декларації прав осіб, що належать до національних і релігійних меншин ООН, держави вживають відповідні заходи для того, щоб там, де це можливо здійснити, особи, що належать до меншин, мали належні можливості для вивчення своєї рідної мови або на навчання своєю рідною мовою. Також ці заходи суперечать Рамковій конвенції про захист національних меншин та Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, а також Рекомендаціям 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи, дотримуватися положень яких Україна зобов’язана за низкою своїх міжнародних договорів.
Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити навчання своїй рідній мові чи своєю рідною мовою на всіх рівнях навчання у низці двосторонніх міжнародних договорів, зокрема: в Декларації про принципи співробітництва між Українською РСР та Угорською Республікою із забезпечення прав національних меншин, в Договорі про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, в Угоді між Україною та Республікою Молдова про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, та в низці інших подібних договорів.

Прийняття запропонованих заходів суперечитиме також положенням ст. 6 Закону України «Про національні меншини в Україні», відповідно до якої держава гарантує всім національним меншинам навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови. Суперечать пропозиції і статті 3 Декларації прав національностей України від 1991 року, яка гарантує всім народам і національним групам право вільного користування рідними мовами в усіх сферах суспільного життя, включаючи освіту; а також ст. 20 Закону України «Про засади державної мовної політики», де вільний вибір мови навчання визнано невід’ємним правом громадян України та гарантовано право отримання освіти регіональними мовами або мовами меншин. Таким чином, утворюватиметься колізія між нормами національного законодавства.

Наше педагогічне товариство неодноразово наголошувало на нагальній потребі реформувати викладання та оцінювання знань учнів національних шкіл з української мови та літератури. Для цього потрібно застосовувати до викладання української мови і літератури у школах національних меншин методичний, а не політичний підхід. Треба усвідомити і прийняти той факт, що українська мова для національних меншин не рідна, а друга мова. Таким чином, програми необхідно розробляти за методикою вивчення другої мови, і викладання предмету забезпечити за такою методикою, перевіряти володіння за міжнародними нормами перевірки знань другої мови. Викладання державної мови є завданням відповідних фахівців, які володіють державною мовою, поряд з цим бажано, щоб у школах з мовою національних меншин вони володіли і мовою навчання та могли якісно й ефективно передавати знання дітям. Ми неодноразово наголошували на тому, що вимагати рівень знання стандарту української мови та літератури від учнів, для яких українська мова не є рідною, це антидемократично. Основна причина низької результативності ЗНО з української мови та літератури у випускників шкіл з викладанням мовами національних меншин у тому, що на обов’язкових випускних іспитах від них вимагають той рівень знань з української мови та літератури, що й від тих, для кого українська мова є рідною, які одинадцять років навчалися рідною мовою і хочуть бути українськими філологами. Таким чином, при складанні тестових завдань з української мови і літератури порушується педагогічний принцип щодо диференційованого підходу.

Оцінювання результативності навчальних закладів національних меншин на основі рівня володіння їхніми учнями державною мовою на рівні рідної є повністю непрофесійним і безглуздим, антидемократичним та негуманним. Нема ніяких, тим паче наукових, підстав стверджувати, що національні школи неспроможні навчати учнів на відповідному рівні.

Угорці Закарпаття, поруч з іншими національностями, є корінним населенням краю, і ефективно забезпечити учнів знаннями можна тільки рідною мовою – це є безперечний, науково підтверджений факт педагогіки, норма, гарантована Конституцією України та міжнародними договорами й актами, до яких приєдналася і які підписала й Україна.

Оцінювання роботи навчальних закладів на основі одного показника, володіння державною мовою учнями, нагадує найтемніші часи царського та радянського періодів, які пережила і проти яких боролася й українська нація.

Ми висловлюємо сподівання, що МОН України зробить усе задля забезпечення нормального та врівноваженого функціонування всіх навчальних закладів та не допустить утисків національних шкіл. Ми впевнені, що тільки мирна та професійна співпраця з освітянами, що відповідає європейським нормам регулювання освітнього процесу, є єдиним шляхом у вирішенні нагальних проблем освіти.

м. Берегово, 2 березня 2017 р.

Голова Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства                    І.І. Орос