Відкритий лист від Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Президенту України

Відкритий лист від Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства Президенту України.

Президенту України

Порошенко П. О.

Звернення – Протест

Закарпатське угорськомовне педагогічне товариство протестує проти статті 7 Закону України „Про освіту”, прийнятого Верховною Радою України 05.09.2017 р. Цей закон, нехтуючи положеннями Конституції України та міжнародними зобов’язаннями держави, позбавляє національні меншини можливості навчатися рідною мовою, чим ліквідує основи самого їх існування.

Право національних меншин, у тому числі болгар, молдаван, румун, словаків, угорців, на навчання рідною мовою випливає не лише з чинного законодавства України, йдеться про право, яке реалізовувалося на практиці протягом багатьох десятиліть, тобто представники нацменшин могли користуватися цим правом раніше в інших державних формаціях.

До введення обов’язкового тестування у центрах оцінювання якості знань, усі випускники шкіл Закарпаття з навчанням мовами національних меншин при вступі до ВНЗ рідної області складали всі іспити мовою навчання, а твір писали з літератури, яку вивчали, і мовою, якою навчалися. Тобто випускники українських шкіл – з української літератури, шкіл з румунською мовою навчання – з румунської літератури, російськомовних шкіл – з російської літератури, абітурієнти з угорськомовних шкіл – з угорської літератури. Такі правила прийому гарантували всім абітурієнтам рівні можливості при вступі. Оволодіння мовою навчання вищого навчального закладу перевіряли на співбесіді. Введення обов’язкового вступного іспиту з української мови та літератури на рівні рідної мови для випускників шкіл з навчанням мовою національних меншин на всі спеціальності можна вважати як звуження раніше досягнутих прав національних меншин, що суперечить принципу розвитку прав національних меншин та рівному доступу до ВНЗ як основному принципу Болонського процесу.

Результати з української мови та літератури на Закарпатті є низькими тому, що вимоги з цих дисциплін для випускників шкіл національних меншин такі самі, як для учнів шкіл з українською мовою навчання, для яких українська мова є рідною і які всі предмети вивчали рідною мовою. У такому разі не виконується принцип рівного доступу до ВНЗ, що гарантується новим Законом «Про вищу освіту». Тому при тестуванні потрібно ставити інші вимоги щодо оцінювання знань учнів зі шкіл, де навчання ведеться мовами нацменшин. У Гаазьких рекомендаціях щодо прав національних меншин на освіту чітко вказано: «Особи, які належать до національних меншин, повинні мати доступ до вищої освіти рідною мовою тоді, коли вони продемонстрували в цьому потребу та коли це підтверджено їх достатньою кількістю» (пункт 17). У Рамковій конвенції про захист національних меншин також вказується: «Сторони зобов’язуються створити особам, які належать до національних меншин, рівні можливості для доступу освіти всіх рівнів» (пункт 3, стаття 12).

Рекомендуємо переглянути державні стандарти та вимоги ЗНО з української мови та літератури для випускників шкіл з мовами навчання національних меншин, які бажають продовжувати навчання не на спеціальності «українська філологія», з урахуванням того, що українська мова та література для них не є рідною мовою, щоб був виконаний принцип рівності. Компетентність знання української мови перевіряти за міжнародними стандартами перевірки знань другої мови, як це робиться у випадку інших мов, з яких організовує тестові випробування УЦОЯЗ.

Для інтеграції національних меншин в українське суспільство (а не в українську націю) потрібно синхронізувати педагогічну, суспільну, політичну мети системи навчання державної мови і дати рівні умови для розвитку мов національних меншин. Елементом реалізації цієї мети є володіння державною мовою із врахуванням того, що для меншин вона є другою мовою. Збереження мов меншин може реалізуватися тільки тоді, якщо їм гарантується рівність розвитку та використання у суспільстві. Необхідно усвідомити той педагогічний та психологічний факт, що у кожної особи є перша мова, якою вона почала розмовляти, якою думає, спілкується у сім’ї та своєму найближчому оточенні, а всі інші мови для неї є другими мовами. Мова – це, по-перше, засіб пізнання світу, по-друге – засіб спілкування в суспільстві.

Усім громадянам потрібно дати можливість вільно обирати мову, якою вони хочуть пізнавати реальність, як це гарантують законодавство та міжнародні зобов’язання України (Конституція України, Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЕ, Рамкова конвенція про захист національних меншин та Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, а також Рекомендація 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи, Декларація про принципи співробітництва між Української РСР та Угорською Республікою із забезпечення прав національних меншин, Договір про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, Угода між Україною та Республікою Молдова про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, Закон України «Про національні меншини в Україні», Декларація прав національностей України від 1991 року, Закон України «Про засади державної мовної політики»).

Вважаємо, що у цьому процесі варто звернутися до позитивних прикладів європейських країн. У Румунії у школах з навчанням мовами національних меншин румунська мова викладається як друга мова, тобто за іншою, ніж румунська для румун, методикою. Знання випускників шкіл з навчанням мовами національних меншин перевіряється саме згідно з цією методикою. У Сербії знання випускників середніх шкіл з сербської мови та літератури викладають і перевіряють диференційовано. Окрема програма та стандарти діють для тих випускників, для кого сербська мова є рідною, окрема програма та стандарти передбачені для тих національних меншин, мова яких близька до сербської (хорватів, русинів, українців), і зовсім інша програма та стандарти функціонують для національних меншин, мова яких значно відрізняється за структурою від сербської, тобто належить до зовсім іншої мовної групи (наприклад, албанська та угорська). У Словаччині теж є дитячі садки, школи, гімназії з українською мовою навчання. В Угорщині за фінансування уряду існують німецькі, словацькі, румунська, хорватська, болгарська, польська та словенська школи й гімназії, якими керують державні самоврядування національних меншин країни. В усіх школах та гімназіях угорська мова та літератора є обов’язковими (також на випускних екзаменах), але вивчаються ці дисципліни як іноземні. А решта предметів протягом усіх 12 років вивчаються рідною мовою нацменшини. В Угорщині немає української школи через те, що немає компактного місця проживання українців, вони проживають у країні розпорошено.

Функціонує недільна школа при Державному самоврядуванні українців Угорщини, і цього року цей орган спробував відкрити перший український клас при угорській школі, практично в центрі міста Будапешт. Згідно з інформацією, наданою головою українського самоврядування в Угорщині, у класі почала навчальний рік 1 (одна) дитина.

Звертаємося до Президента України з проханням не підписувати Закон України „Про освіту”, який загрожує основам збереження національних меншин, в тому числі і закарпатських угорців.

19 вересня 2017 р. м. Берегово

Президія ЗУПТ