Хто кого «сепаратизує» на Закарпатті?
Останнім часом Закарпаття, зокрема закарпатські угорці, перебуває під дедалі більшим тиском. Тутешніх угорців та подекуди і Закарпаття звинувачують в тому, що вони відокремлюються від держави, тобто прагнуть досягти сепаратистських цілей. У випусках центральних українських телеканалів щотижня з’являються такі «репортажі-розслідування», які налаштовують українське населення, що живе у внутрішній частині держави, проти місцевих жителів, і не показують реальну картину про регіон та людей, які тут проживають. Це поверхневі, популістські репортажі, які ніколи не торкаються причинно-наслідкових чинників.
Зазвичай головне звинувачення в бік угорського населення Закарпаття полягає в тому, що вони не говорять українською, начебто це єдиний критерій гідного громадянина. Це звинувачення вже і тому недоречне, бо з 2008-го року декілька тисяч учнів успішно склали іспити з української мови на рівні рідної й отримали атестати про загальну середню освіту. Інші, хто не оволодів українською мовою на рівні рідної, тобто на зовнішньому незалежному оцінюванні (ЗНО) з української мови не набрав потрібну кількість балів для вступу до вищих навчальних закладів, теж на певному рівні володіють українською мовою. Проблема в тому, що держава розраховує на те, що закарпатські угорці мають знати українську краще, ніж етнічні українці, інакше б пробачили їхні досягнення так, як на Закарпатті та в інших областях України пробачають тим, хто не склав іспит з української, бо говорять однією з інших слов’янських мов, і більш-менш розуміють один одного. Жителі столиці, які склали ЗНО, теж не розмовляють українською. Чудовим доказом цього є те, що центральні канали оприлюднюють безліч російськомовних репортажів про те, які «дебільні» закарпатські угорці – як говорила пані професор Фаріон –, бо не знають розмовляти українською. Кожен може переконатись в знанні державної мови, якщо проведе день в Києві, де майже всі і всюди говорять російською, більшість реклам на російській мові, а де і зняли російські, то на їх зміну поставили англійські. Між іншим, за даними перепису населення 2001-го року, 41% закарпатських угорців, 49% румунів та 69% українців заявили, що не володіють іншою мовою, крім рідної, а це означає, що найбільше одномовних та однокультурних людей серед українців.
Закарпатців звинувачують у сепаратизмі й через економічну та соціальну допомогу від Угорщини. Це тому безглуздо, бо країна, яка перебуває в стані економічного банкрутства, мала б радіти будь-якій економічній підтримці, яка допомагає населенню країни виживати. Кожна іноземна допомога приносить багаторазовий прибуток українській державі. По-перше, кожна копійка з угорської підтримки оподатковується, по-друге, ця підтримка безпосередньо та опосередковано сприяє створенню нових робочих місць. По-третє, створені робочі місця допомагають зберегти населення, що служить виживанню держави та розвитку економіки. Якщо кожен вирушить за кордон, хто розбудує економіку? По-четверте, на нових робочих місцях підприємці сплачують податки за найманих працівників, а працівники зі свого доходу сплачують податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, що також збагачує державний бюджет. Це значний дохід на одного громадянина, оскільки він може скласти 50-60% валового доходу. Ці надходження йдуть до центрального бюджету, що сприяє загоєнню системи, схожої на бездонний колодязь.
По-п’яте, пожертви на соціально-культурну сферу навіть допомагають країні виконати завдання, які держава повинна була вирішити протягом останніх трьох десятиліть. Приймаючи на себе державні обов’язки, вони покращують не тільки умови праці та комфорт населення, але модернізацією державних установ, внаслідок чого зменшуються витрати на підтримку будівель, сприяють і їхньому довготривалому функціонуванню. По-шосте, у державному бюджеті залишаться передбачені для цієї мети кошти, що може допомогти збалансувати бюджет та перерахувати заощаджені кошти на розвиток інших секторів.
Закарпатці, мабуть, були б у захваті, якби вони не були повинні постійно подавати тендери та брати участь в конкурсах, щоб забезпечувати себе та виживання своїх сімей. Кожен, хто живе тут на Закарпатті чи в будь-якій точці світу, прагне побудувати для себе і своєї родини більш-менш передбачуване майбутнє у тому місці, де почувається в безпеці та зможе досягти своїх цілей. Для цього, як і для будь-яких економічних інвестицій, в першу чергу, потрібне стабільне політичне і правове середовище, де з виробництва товарів та сплати податків, громадянин отримує свою частину не по принципу «рівного та рівнішого», а пропорційно. Журналістські розслідування з такого підходу ніколи не вивчають ситуацію на Закарпатті. Факти та цифри говорять самі за себе.
Проект «дорожнього» експерименту, за яким 50% від перевиконання надходжень митних платежів мали б перераховуються на реконструкцію доріг області, на Закарпатті працює лише з 2017 року і не відповідає очікуванням. У 2017-му році з Києва до нашої області перерахували лише 362 мільйони гривень, що на 107 мільйонів менше, ніж очікувалось. Тим часом, у сусідній Львівській області цей проект працює вже з 2015-го року. У його рамках в 2015-2017 рр. на ремонт доріг тут було виділено 2,5 мільярда гривень.
Щодо обсягу інвестицій в Закарпаття, область отримує 1,3% державних інвестицій, тоді як сусідня Львівська область – 5,4%.
Перекази у сфері освіти та охорони здоров’я на Закарпаття складають 2,8% від державних, а у Львові – 5,6. З приводу субсидій утворилась схожа ситуація: Закарпаття отримало 3,2% від усіх державних субсидій, тоді як Львівська – 6,9%. З Державного фонду регіонального розвитку у 2015-2017 рр. Закарпаття отримало 1,4% , натомість Тернопільська область – у 44 рази більше (47,1%).
На підставі цих цифр можна зробити висновок, що центральна влада сепаратизує Закарпаття, немов хоче викинути область з тіла країни. На цей процес вказує і те, що «Укрзалізниця» хоче закрити близько двох десятків залізничних станцій на Закарпатті, навіть берегівську. Мова йде про залізничні станції вантажних перевезень, а їх закриття призведе до подальшого спаду в закарпатській економіці.
Підтримка відносин зі столицею влітку була обмежена і тим, що значно зменшили кількість поїздів. І до сьогодні не працює аеропорт «Ужгород», який обслуговував лише літаки внутрішньодержавних рейсів. В області дороги практично непрохідні, а найдешевшим видом транспортного засобу, поїздом, не можливо з Рахова та Ясіні дібратися до обласного центру, Ужгорода, або транспортного вузла регіону, Мукачева. Головна причина полягає в тому, що залізниця була побудована на Закарпатті за часів Австро-угорської монархії і чітко стежила за природними та географічними умовами. Та 30-кілометрова залізнична дорога після смт. Кобиляцька Поляна, яка була частиною Радянського Союзу, після розчленування Чехословаччини зараз заходить на територію Румунії. На її місце ні за часів радянського режиму, ні в незалежній Україні не побудували нову залізницю.
Якщо влада дійсно хоче, щоб Закарпаття стало частиною національного кровообігу України, то вона повинна зв’язати транспортні шляхи і забезпечити вільне пересування, що, на основі вищезгаданих фактів, на даний момент тільки обмежується.
Протягом останніх декількох тижнів ми все більше і більше читаємо про те, що задля безпеки закарпатців, аби виявити різні протидержавні дії, у Берегові планують розгорнути військовий батальйон. Питання в тому, наскільки це сприятиме досягненню мети, адже Закарпаття вже і так більше охороняється офіційними органами, ніж будь-яка інша область в Україні. Закарпаття є єдиним українським регіоном, де уздовж головних доріг, у верхній частині перевалів, на межах областей встановлено контрольні пункти, подібні до пунктів перетину кордону. В об’єднаній Європі мандрівник вже навіть не зустрінеться з таким явищем. Прикордонні пункти знаходяться на відстані 100-150 км від кордону, і їх завданням є фільтрація руйнівних елементів та економічних злочинів.
В останні роки жорстокі вчинки проти угорської меншини, торгівля людьми та явище контрабанди на різних прикордонних ділянках, про які стає відомо все більше і більше інформації, – суперечить цьому. З точки зору пересічного закарпатського громадянина, здається, ніби Київ хоче сепаратизувати область. Виходячи з вищесказаного, питання про сепаратизм на Закарпатті полягає в старих словах трансільванського жарту: це ще не так, але на це був би великий попит, особливо зі сторони київської влади.
Науково-дослідний центр імені Тіводора Легоцькі