Ярослава Хортяні: «Якби Україна дала угорцям гарних вчителів української мови, вони б її вивчили»

Ще на початку вересня український парламент ухвалив новий закон про освіту, а згодом його підписав Президент Петро Порошенко. Експерти назвали документ прогресивним та реформаторським. Але більшість позитивних змін загубилося у морі критики його сьомої статті, яка стосується мови викладання. Нею стає винятково державна – українська.

Такий освітній підхід обурив представників національних меншин, що проживають на території України. А точніше – уряди сусідніх країн, які кинулися захищати своїх. Про дискримінаційну норму заговорили поляки, румуни, молдовани. Але найголосніше – угорці. З Будапешту пролунали заяви про блокування усіх європейських ініціатив України. Україна у відповідь заявила, що віддасть весь документ для оцінки в ОБСЄ та Раду Європи. Що згодом і зробила. На ранок четверга 12 жовтня у Парламентській асамблеї Ради Європи призначено обговорення українського закону у частині мови. Представники від України вважають, що основу претензій складає політика, а не об’єктивні причини. Депутат Володимир Ар’єв наголосив: після вивчення закону Венеційською комісією, Україна внесе всі запропоновані нею правки, якщо вони будуть. Варто сказати, що, за офіційною статистикою, в Україні навчається близько 400 тисяч дітей національних меншин, з яких 16 тисяч – угорських. Усі предмети у „національних” школах викладаються мовою меншини, а українську вивчають як предмет, на що відводиться 2 години на тиждень. Ми вирішили запитати у представника української нацменшини в парламенті Угорщини, лідера Товариства української культури Ярослави Хортяні, як навчаються українські діти у сусідній країні, та що у Будапешті говорять щодо закону про освіту.

Пані Ярославо, скільки українців живе в Угорщині?

За останніми даними, 7 тисяч 300 визнали себе українською національною меншиною. Тобто вони мають причетність до української культури, але не всі розмовляють українською мовою. Лише для п’яти тисяч українців Угорщини рідна мова – українська.

І всі вони розпорошені по країні чи проживають компактно, як угорці в Україні?

Найбільше скупчення українців близько до кордону – у місті Ньїредьгаза та навколо. У регіоні діють недільні школи. Окрім того, значна частина українців мешкає у Будапешті. За переписом, в столиці близько двох тисяч українців. Номінально ми їх не бачимо. Більшість не бере участь у житті української громади. Коли ми виходили на акції підтримки українців після побиття студентів на Майдані, то поряд було більше угорців, ніж українців. Загалом маємо 15 осередків, з 1991 року діє Товариство української культури в Угорщині, з 1999 року – державне самоврядування, я є представником українців в угорському парламенті. Структура вибудована.

Тобто я вірно розумію, в Угорщині немає українських класів?

Три роки тому в Бакталорантхазі був такий. Дітям викладали українську мову як іноземну. Нині нема. Лише недільні школи. У Будапешті я заснувала таку у 1993 році. І навіть у ній ми весь час боролися за кожну дитину, аби батьки до нас її водили. Дуже добре працює недільна школа у Ньїредьгазі. Там діти складають іспити з української мови та можуть мати відповідний сертифікат за результатами. Тобто дитина ходить до угорської школи, але хоче скласти іспит на знання української мови, то може це зробити у гімназії. У дев’ятому районі Будапешту, де я живу, в одній школі батьки трьох дітей захотіли, аби їм викладали українську мову та літературу щодня. Знайшли вчительку, яка погодилася. Спочатку бажання мала одна дитина – мама у неї з Черкащини, а тато з Туреччини. У них старший син ходив до недільної школи і знає українську, а мама прагнула, аби знав і молодший. Потім долучилося ще двоє дітей. До того була ситуація, коли ми назбирали вісім дітей і мали надію відкрити клас. Але потім батьки більшості відмовилися возити свою дитину у школу через усе місто щодня.

За яких умов в Угорщині може розпочати роботу клас, у якому викладатимуть українську мову?

За законодавством, якщо ми маємо вісім та більше дітей одного віку, незалежно від того, у якому районі вони живуть, то за підтримкою Міністерства освіти можна домовитися і відкрити клас. Тоді діти у ньому навчалися б за українськими програмами, але затвердженими Міністерством освіти Угорщини. Так для усіх – сербів, хорватів, румунів…

Чому немає українських класів сьогодні, а надто школи?

Не тому що закон не дозволяє, а тому, що велика розпорошеність українців по країні. Це по-перше. По-друге, батьки і у неділю не дуже хочуть возити дітей до недільної школи, а надто щодня до звичайної. Багатьом легше віддати дитину до звичайної угорської. Багато залежить у цьому питанні від батьків. Приміром, моя дочка 1980 року народження. З її генерації ми почали українську недільну школу у Будапешті. У неї тато угорець, він розмовляв з нею угорською, а я українською. Нині дочка дуже гарно розмовляє українською, краще, ніж деякі у нас в Україні. І моя онука гарно знає мову. Моя дочка возить її щотижня до недільної школи. І для нас такі батьки – на вагу золота… А російськомовне населення, яке приїжджає з України, далеко обходить наш центр, а надто недільну школу. Куди вони записують своїх дітей, ми не знаємо. Але за останні три роки більше почали приїжджати з України. Ми бачили, як на базі так званої секти вони намагалися організувати недільну школу. Не вийшло. Бо перша театральна постановка у них була «Змей Горыныч» російською… Зараз ми так зробили, що недільна школа недалеко від церкви. Деякі батьки йдуть у церкву, а потім відправляють дитину до школи. Ми винаймаємо приміщення у звичайної угорської школи, уроки відбуваються у аудиторіях. Нині у нас три класи – молодший, середній та старший. У цій же школі вчаться три дитини у першому класі щодня.

Лише ці троє дітей мають уроки української, чи вчать її з іншими дітьми?

Ні, коли, приміром, всі йдуть на англійську, то вони – на українську. Вони мають інтенсивний курс. І вчитимуть цю мову аж до дванадцятого класу. Вони знатимуть її перфектно.

Але вона для них вкладається як іноземна?

Так.

Можете розповісти, як для національних меншин в Угорщині може бути організоване навчання рідною мовою?

Зараз змінилось законодавство, у якому сказано, що навіть наше самоврядування може утримувати національну школу. Я була у румунській школі. Там всі предмети від першого до дванадцятого класу викладаються румунською. Є мережа національних шкіл також у сербів, хорватів, словаків. Німці в Будапешті ходять до австрійської школи, але вона вже не національного значення, фінансується урядом Австрії та Угорщини. У ній навчаються всі, хто хоче досконало знати німецьку мову. У провінції – вчать німецьку до восьмого класу. У румунській школі біля румунського кордону в одному класі всього чотири учні, і клас працює. Він почав з восьми, але лишилося чотири, і його не закрили.

Це Ви згадуєте про класи, а як все ж таки працюють школи?

У сербській школі вчаться 300 дітей. Там немає значення, серб ти, чи ні. Але навчання ведеться виключно сербською мовою. Угорською викладається мова та література.

Чи відомо, які успіхи у вивченні угорської мають ті діти?

Вони чудово знають обидві мови. В угорському суспільстві мовної шизофренії нема. Навіть якщо ти іншої національності, тебе сама ситуація буде підштовхувати, аби вивчати та володіти угорською мовою. Так, є серби чи румуни, які приїхали до Угорщини нещодавно. Але більшість – це автохтонне населення, яке на тих землях давно живе. Приміром, триста років. Їх батьки ще навіть не розмовляли угорською. Є такі, хто розкаже, що його бабка взагалі не виїжджала з села і не знала тієї мови. Але нове покоління вчить, бо часи змінилися – діти переїжджають на навчання та життя у місто. Та й у хорватських, сербських селах всі розмовляють гарно угорською. І все тому, що вивчення угорської мови на дуже високому рівні. У цьому зацікавлені угорці. Вони дуже бережуть свою мову, плекають. Можу навести приклад, коли у 1990-х роках після зміни режиму на самому початку почали у мову залізати слова іншомовного походження, англосакські – з’являлися вивіски, люди почали їх вживати, ніби, мода така пішла. Вони спеціально зробили передачу «Зупинімося на одне слово». Її вів найпопулярніший професор, якій у доступній формі висміював слова неугорською мовою. І вже скоро вживання іншомовних слів було однією з найобговорюваніших тем у суспільстві. Люди почали говорити, що не можна дозволити засмічувати мову. Угорська – специфічна мова. Вона майже на все має свої слова. Наприклад, у назвах техніки майже всі притаманні лише цій мові назви. Ця нація живе у мові. Це її тримає. Але деякі російськомовні примудряються по десять років жити тут і не вміти зв’язати три речення до купи. А надто ті, хто знає англійську мову. Вони вважають, що угорська їм не потрібна

Який бюджет щороку передбачений урядом Угорщини на українську громаду?

Коли я була головою самоврядування три роки тому, тоді було майже 29 мільйонів форинтів (2 мільйони 900 тисяч гривень). Зараз ми маємо вже 100 мільйонів (10 мільйонів гривень). І це завдяки тому, що ми отримали можливість мати своє представництво у парламенті. Ми маємо можливість вносити пропозиції при ухваленні бюджету. Все прораховуємо, переконуємо міністерства, що саме така сума має бути закладена на українців. Тож, відтоді як з’явилися представники національних меншин у парламенті, фінансування набагато покращилося.

Чи може ухвалення в Україні мовних змін в освіті вплинути на українців в Угорщині?

Ні. Якби так було, я би не вірила у цю країну. Я поважаю Угорщину. Зокрема і за те, як народ береже свою мову. Але найголовніше – в Угорщині працює закон. Так, зараз ми відчуваємо інше ставлення – люди нас розпитують, що то в Україні таке сталося. У магазині – питають, у перукарні – питають. Але не агресивно. Кажуть, що Україна така толерантна країна, вашу мову так забороняли, то невже ви могли заборонити людям вивчати рідну? Треба усім роз’яснювати, що це нам хтось вибухівку заклав у тому сьомому пункті закону про освіту. Це ж треба було придумати, аби викладання до 4 класу могло вестися на мові національної меншини, а далі – зовсім по-іншому. Я сподіваюсь, що той пункт змінять, домовляться. Агресивності я ще не відчувала. А я хвилювалася спочатку, думала, якою буде реакція парламенту. Думаю, що тієї стежкою має пройтись ще дипломатія… Українці тут, в Угорщині, обговорюють це питання. І ми всі однієї думки. Закон про освіту – дуже хороший, але його псує ця мовна стаття. Не треба забувати, що ведеться гібридна війна. І ворог використовує всі можливості, аби Україну зіштовхнути з кимось, наприклад, з сусідами. Подивіться, як мовчить Росія. Вона не дуже виступає. На Вашу думку, у чому причина? Бо вони знають, що тим законом ніколи не відтіснять російську мову. А у мене є питання до тих наших чиновників в Україні, які демонстративно розмовляють під час своєї роботи російською мовою: ви вивчили українську мову? То чому причепилися до тих угорських сіл, де люди живуть здавна, працюють на землі і не знають добре української мови. Можливо, їм і не треба. Але молодь вже вчить. Вона хоче навчатися в українських вузах.

Але ж цифри говорять про те, що після закінчення угорських шкіл, де викладалась лише українська мова, література та історія України, велика кількість дітей не можуть скласти зовнішнє незалежне оцінювання навіть на мінімальний прохідний бал. Це говорить про те, що їх не цікавлять українські університети, вони орієнтовані на навчання в Угорщині?

А чому велика кількість українських дітей, які вчилися в україномовних школах, потім виїжджає закордон? Ви знаєте, скільки молоді зараз вчиться у Польщі? Ви знаєте, які стипендії дає Чехія? Так про що ми тоді говоримо? Чому українська мама мріє, аби її дитина поїхала вчитися десь за кордон? А наших чиновників, депутатів діти де вчаться? Може, хочете сказати, в українських вузах?

Я їх там не зустрічала.

І я їх там не зустрічала.

Як, на Вашу думку, вплине новий закон про освіту на етнічних угорців, які живуть в Україні?

Якби у мене була така мережа освіти, про яку я можу тільки мріяти, і мені сказали, що за два роки такої мережі вже не буде, я би ще більше кричала. Тільки б мене тоді Україна не так підтримувала, як підтримують своїх угорці зараз. А у угорців є прабатьківщина, право і обов’язок якої – їх захищати. Угорці, які живуть в Україні, мали можливість виїхати, але залишилися на цих землях, у цих умовах, хоча могли б жити у кращих. Вони не хочуть залишати свою землю. Я зараз бачу, що більшість з них ображені, відчувають, що вони є другорядними громадянами цієї країни. І це недобре. Адже ми, українці, – толерантний народ. Скільки нас самих пригнічували, ми не маємо морального права з кимось так вчиняти. Це перше. Друге. Будуть дітей з малечку віддавати в інші школи – або в Угорщину возити, аби організують приватні заклади освіти і фінансуватимуть їх. Між іншим, більшість державних українських шкіл підтримувалась саме угорським урядом. А ви знаєте, що, якщо угорський уряд, приміром, полагодив дах в угорській школі, то у тому ж місті зробив це і в українській, якщо будувався спортзал в угорській, то тут же і в українській? А так воно і є. І я бачила це. Я знаю трошки більше про Закарпаття, ніж деякі з тих, хто ухвалював цей закон. Угорцям неприємно, бо вони дуже багато надали підтримки на Закарпатті, якою користувалися не тільки угорці. І нам надавали підтримку – діти з України приїжджали на відпочинок, поранені військові на реабілітацію.

Нині мова йде про те, що написане у законі залишається, але кількість предметів, що викладається у школах на мовах національних меншин, буде регулюватися окремими урядовими постановами… Постанова – то одне, а закон – інше. У мене все ж таки є надія, що вони щось змінять. Угорці Закарпаття кажуть, що вони не проти посиленого вивчення української мови. І я була свідком, коли на змішаних комісіях угорці порушували питання про підручники, словники, гарних вчителів української мови. Нічого цього нема і не було 26 років. І ще довго не буде. У нас брак вчителів взагалі. І я завжди дивувалась, як так може бути. Якби Україна була зацікавлена дати угорцям в Україні гарних вчителів державної мови, то вони б її вивчили. Українська та угорська – геть дві різні мови. Дітям потрібні специфічні підручники. Тільки нещодавно в Україні почали видаватися підручники для навчання української мови як іноземної. Про це мені боляче говорити, бо я є свідком становлення України. Угорці мають відчувати, що їх Україна теж любить, але вони просто інші – представники іншої культури і носії іншої мови.

Так якими будуть наслідки впровадження закону, якщо його не буде змінено у частині мови?

Якщо змін не буде, то наслідки матимемо серйозні. Маю надію, що всі домовляться. Угорці не чекали такого кроку від України. Якби чекали, то вже скрізь би про закон такий говорили. Тому що на всіх форумах мадярам наші обіцяли, що такого не буде. Коли у нас у Будапешті був прем’єр України Володимир Гройсман, угорський колега Віктор Орбан йому про це говорив, але отримав відповідь, що для угорців у мовному питанні нічого змінюватися не буде. Тому такий крок України вони назвали «ножем у спину», бо вони розуміли, що російську мову з України треба витіснити, але не думали, що це і їх зачепить. Ще чотири роки тому угорці, які народилися в Україні, поверталися додому. Вони хочуть жити на Закарпатті. І тільки люди, які не знають ситуації, можуть говорить про сепаратизм на тих територіях. Це настільки нереально, що навіть не хочу про це говорити…

Автор: Тетяна Катриченко