Дорогами по бездоріжжю – наша поїздка до Неветленфолу, де було перекрито дорогу
Неветленфолівці об’єдналися та вистояли, поки не добилися результату.
Давно вже такого не було, щоб під час автомобільної поїздки мені треба було міцно за щось триматися, але вранці 7-го жовтня дорогою до Неветленфолу я все-таки втратила почуття безпеки. Завдяки моєму походженню з Тисогаті, я добре знала місцеві шляхові особливості, але навіть мене здивувало те, що нас очікувало після виїзду з Пийтерфолво. Мені здається, мовознавці ще не придумали найкращого визначення тим ямам на дорозі, що є в цій місцевості. З моїм попутником ми не встигали жахатися, як може приймати така «дорога» тих, хто мав необережність заблукати до нашої країни. Адже йдеться не про якийсь польовий шлях, а про ділянку дороги міжнародного сполучення між прикордонними переходами – українсько-румунським Неветленфолу (Дякове)–Холмеу та українсько-угорським Вилок-Тисабеч.
Після тряскої дороги ми в’їхали до села, де зіткнулися з довжелезною чергою вантажівок аж до його межі. Адже вищевказана ділянка дороги, довжиною менш ніж двадцять кілометрів, є досить жвавим шляхом вантажного сполучення. Рухатися ми могли тільки зі швидкістю пішохода. Ми полишили позаду близько ста вантажівок, поки досягли прикордонного переходу та перекритої ділянки дороги. Там було від 100 до 150 людей, і їхня кількість збільшувалась. Вони повністю перекрили дорогу у місці головної транспортної розв’язки. Ні туди, ні сюди. Адже назустріч чекає довжелезна черга з вантажівок, щоб рухатися далі.
Я постаралася з’ясувати обставини блокади, що триває з 5-го жовтня, вже третій день. Не потрібно було й запитувати – з місцевих скарги так і сипалися. Одна жінка починає говорити. Стриманим, але разом з тим, твердим голосом. Майже одразу довкола скупчується невеличкий натовп, де всі кивають головами:
– Не шукайте тут організатора. Все відбулося спонтанно, тому що чаша переповнилася. Римо-католицький священик приїжджає сюди велосипедом із Виноградова, тому що його машина вже поламалася на цій дорозі. У селі проживають люди трьох віросповідань, у нас три церкви, і бажання прийти і висловити своє незадоволення якось сформувалося у всіх вірян одночасно… Прийшло зверху! Такої єдності ми ще ніколи не відчували.
Підходять і чоловіки. Перекидуючись фразами, знайомлять з гіркою реальністю.
– Більшість людей тут живуть з сільського господарства. Раніше сюди приїздили заготівельники, але це вже не працює: не погоджуються сюди їхати. Самі відвозимо свій товар на ринок, але уявіть собі, як виглядають полуниці після того, як їх туди доставимо…
Страшно навіть уявити собі ситуацію, коли необхідно викликати швидку допомогу до хворого чи вагітної жінки. Зі слів людей, уже були такі випадки, які погано скінчилися…
– Не потрібно бути математиком, щоб вирахувати, які величезні кошти надходять від вантажних перевізників, як податок на дорогу. Хочемо задати одне-єдине питання: куди ці кошти зникають? Дороги та будинки, стан яких погіршується, не ремонтують, забруднення повітря ніхто не намагається зменшити. Якщо хоча б частину коштів, що надходять, спрямували на вирішення цих проблем, ми б тут не стояли.
Водії вантажівок, на перший погляд, досить спокійно сприймають ситуацію, в якій опинилися. Вони випадкові постраждалі від акції протесту. Селяни з вдячністю кажуть, що водії виказують розуміння, але їм зовсім не легко. Є такі, що вже третій день тут простоюють, отже звернемося і до них. Їхні реакції різні. Один білоруський водій знервовано та зі злістю лає сільських жителів, не уникаючи міцного слівця. Після перших слів, заспокоївшись, додає: розуміє, що насправді вина лежить на керівництві, від якого немає відповідного реагування. Водії ж у важкому становищі: повинні очікувати, що дуже незручно і втомлює; їхні роботодавці також не радіють з того, що вантаж затримується. Але більшість говорять з розумінням, та додають, що так більше продовжуватися не може, їм потрібно їхати далі.
Натовп зрушується, Йожеф Орос, сільський голова, прибув з районним та обласним керівництвом. На запитання нашого сайту він розповів, що подіям минулого тижня є передумови:
– Вже рік тому люди поговорювали – якщо дорогу не відремонтують, вони її перекриють. Можливо, давно вже так і зробили б, якби в країні не було такої важкої ситуації. Тільки так ми заспокоювали людей, щоб були терплячі. Були й обіцянки, що ремонт незабаром розпочнеться. Можливо, в кінці те покликало до одноденного протесту 28-го вересня, що коли посадові особи розповідали про відсутність коштів на ремонт, тим часом на відрізку дороги Мукачево – Хуст все ж таки ремонт проводився. Той відрізок дороги точнісінько такого ж значення, як і цей. На той гроші знайшлося, а на цей вже десять років нема. Проте до державного бюджету значно більше грошей надходить від місцевої митниці, ніж від хустської. Минулого понеділка приїжджав Михайло Русанюк, голова Виноградівської районної державної адміністрації. Він сказав, що звернення до держави від місцевих жителів може допомогти, що люди одразу ж і зробили. Крім заяви, письмово було занотовано, що якщо протягом одного тижня, тобто до 5-го жовтня, не буде змін, дорогу знову буде перекрито. У неділю декілька активістів зустрілися з губернатором області, Геннадієм Москалем. Він сказав, що 5-го жовтня спробує про щось домовитися з київським керівництвом, проте, твердої обіцянки дати не зміг. Люди відчули, що в цій історії надто багато «якщо», і дотримавшись виставлених умов, 5-го жовтня по-справжньому взяли місцевість в блокаду.
На думку Йожефа Ороса, тоді ще вимоги людей ніхто серйозно не сприймав. Знову приходило районне керівництво, але ніякої відповіді не надало. У вівторок жоден керівник села не відвідав. Того ж дня на офіційній веб-сторінці районного керівника з’явилося повідомлення, що на ремонт дороги кошти є. Але такі «дрібниці», як конкретна сума, місце та час використання коштів, в повідомленні вказані не були … Шукали відповідальних осіб, щоб отримати роз’яснення, але ніхто не реагував. На думку сільського голови, близько чотирьохсот, може навіть більше, учасників зібралося на блокаду. За його словами, люди відчувають, і небезпідставно, що їх не сприймають серйозно.
Направду, під час нашої присутності здавалося, що емоції буде випущено на свободу. Невпевнено виглядали як Михайло Русанюк, так і представники державного «Автодору», що прибули на місце акції. Зі слів першої людини району, 8-го жовтня має розпочатися ремонт дороги. Через тиск місцевих, дорожники спочатку вирушать з Неветленфолу до Пийтерфолво. Паралельно будуть працювати три бригади, дві з яких одразу приймуться за асфальтування ям. Тим не менш, повне відновлення дорожнього покриття до зими проводитися не буде, тому ті місця, де дорожнє покриття повністю знищене, буде заповнено спеціальною сумішшю, яку затрамбують, і якщо потрібно, навіть щотижня, будуть відновлювати. Паралельно почнуть ремонтувати також автодорогу Чепа-Неветленфолу, хоча тут тільки заповнять ями. Разом з тимчасовим вирішенням проблеми почнуть готувати проектну документацію на повне відновлення відрізку дороги. Пообіцяно, що в наступному році в бюджет буде першочергово закладено кошти на відновлення цієї ділянки дороги.
Хоча протестувальники з недовірою сприйняли це повідомлення, тверезий розум та співчуття все ж привело до рішення зняти блокаду після 14-ї години за місцевим часом , і дати вантажівкам змогу рухатися в обох напрямках. Вишикувавшись з двох сторін, люди оплесками проводжали вантажівки, що проїжджали, дякуючи водіям за терпіння та розуміння.
Хтось з оптимізмом, хтось без, сприйняли минулу подію. Одне безсумнівно: Неветленфолу навіть далеким краям показало приклад єдності. Хоча, – як зазначив Йожеф Орос, спочатку на нас не звертали увагу, але ми не здалися. Всі допомагали, чим могли: не шкодували ні часу, ні грошей для мети. Місцеві підприємці допомагали справі бутербродами, кавою та чаєм. Пригощали також водіїв вантажівок, намагалися зробити їхнє очікування більш комфортним. Не залишили село на самоті й сусіди: представники Пийтерфолво, Дюли, Чепи та Чорнотисова також були присутні на акції. Доведені до відчаю люди у вищезгаданому зверненні також зазначали, що так відчувають, ніби негативне до них ставлення має етнічне підґрунтя.
Не можу нічого з собою зробити, чую голос душі: йдуть вибори, щиро послужливі ви наші політики. Саме через них раптово вибудовуються давно озвучені плани. «Або тепер, або ніколи» – відчувають всі: саме перед виборами спільноти виборюють краще життя, бо знають, що доведеться роками чекати на якусь «європейську інтеграцію». Демонстранти просили вже згадане вище керівництво, щоб свої слова підтвердили і письмово. Неохоче, але вони це зробили. Посилаючись на це, Йожеф Орос давав громадянам настанови: «Ви самі є гарантією того, що влада дотримає обіцяне!» І насправді – люди з різним світоглядом, думками, соціальним статусом домовилися, якщо не буде результату, наступного тижня зустрічаємося тут… Нехай дасть Бог, щоб це не було черговою «гарною обіцянкою», а насправді стало дійсністю.
Юліанна Кочіш
Kárpátalja.ma
