Щодо юридичного змісту поняття «корінний народ» і розрізнення національних меншин у залежності від наявності спорідненої держави

Szerző: | 2020. 02. 14. 18:02 | Hовини

Під час свого офіційного візиту до Києва міністр закордонних справ Угорщини Пейтер Сіярто вніс пакет пропозицій з метою зменшення напруги, пов’язаної з Законом Про Освіту. В той же день міністр освіти України Ганна Новосад відхилила ці пропозиції, назвавши їх неприйнятними. Така швидка реакція свідчить про те, що Міністерство Освіти і Науки, ймовірно, навіть не переглянуло їх та складається враження, що міністерство не прагне досягти компромісу. Пропозицію визнати угорців, що проживають в Україні, корінним населенням, пані Новосад відхилила посилаючись на те, що угорці мають споріднену державу. Виникає питання, чому в Україні не вважають корінними народами ромів та гагаузів, які також не мають спорідненї держави. Однозначно, що в цьому питанні (також) застосовується подвійний стандарт. Крім цього, якщо поняття корінного населення справді визначалося б за цим критерієм, з Основного Закону Угорщини слід видалити положення щодо українців та інших народів, крім русинів, адже лише останні не мають спорідненої держави. Отже, в той час як Угорщина у своєму Основному Законі зафіксувала статус українців як представників корінного населення, Україна відмовилася надати цей статус угорціям, що проживають на її території. Меншини, що проживають на території будь-якої держави, не винні в тому як історія сформувала державні кордони, вони лише проживають там, де колись проживали їх предки.

Д-р Мігай Товт, юрист, спеціаліст з конституційного права опублікував на веб-сторінці дослідного інституту ім. Тиводара Легоцького матеріал щодо визначення поняття корінного народу, який допоможе чітко оцінити ситуацію:

З числа автохтонних меншин міжнародним правом виділяється окрема категорія – корінні народи. Це поняття визначено як «корінне населення» у міжнародних конвенціях однієї зі спеціалізованих установ ООН – Міжнародної організації праці (МОП). Зокрема, в Конвенції МОП №169 (1989 р.) міститься таке визначення: корінне населення – це «… народи у незалежних країнах, які розглядаються як корінні з огляду на те, що вони є нащадками тих, хто населяв країну або географічну місцевість, частиною якої є дана країна, у період її завоювання або колонізації чи в період встановлення існуючих державних кордонів та які незалежно від їхнього правового статусу зберігають деякі або всі свої соціальні… економічні, культурні та політичні інститути».

У законодавстві України поняття «корінні народи» вперше згадується у статті 11 Конституції України: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».

В окремих законах, ухвалених Верховною Радою України протягом останніх років, у нормативних текстах, покликаних регулювати відносини в мовній сфері (наприклад: Закони України «Про освіту», «Про забезпечення функціонування української мови як державної», «Про повну загальну середню освіту»), використовується поняття «корінні народи», без надання будь-якого тлумачення цього поняття. При цьому в деяких публікаціях, а також у висловлюваннях посадових осіб таким народом вважають кримськотатарський народ. Таке твердження обґрунтовується посиланням на Постанову Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави» від 20 березня 2014 року, в частині 1 якої йдеться: «Україна гарантує збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як корінного народу та всіх національних меншин України». Однак цей документ так само не містить ні визначення поняття «корінного народу», ні критеріїв, за якими таке визначення слід здійснювати. Слід також наголосити, що відповідно до статті 92 Конституції України, права корінних народів і національних меншин визначаються виключно законами України, а не деклараціями.

У тій же літературі і в тих же висловлюваннях таке виокремлення кримськотатарського народу від інших автохтонних (тих, які історично проживають на сучасній території України) національних меншин мотивують критерієм відсутності іншої, спорідненої держави, яка відстоює розвиток їхньої культури.

На необхідності дотримання конституційної вимоги рівноправності всіх корінних народів і національних меншин, яка закріплена, зокрема, і в згаданій вище Декларації, а також неприпустимості відрізнення за рівнем і обсягом прав осіб, що належать до національних меншин, і тих, які належать до корінних народів, за критеріями у залежності або відсутності спорідненої держави, та/або від входження таких держав до певних міжнародних інтеграцій наголошується у висновках Венеціанської Комісії до вищезгаданих законів.

Так, у параграфі 110 Висновку щодо положень Закону «Про освіту» (документ №902/2017) зазначено, що «… причина, яку висувають українські органи влади – відсутність материнської держави – загалом не вважається прийнятною згідно з відповідними європейськими стандартами, будь-яка диференціація повинна базуватися на інших підставах, таких як, наприклад, різний рівень вразливості, або потреба в державній підтримці». А в абзаці 3 параграфу 139 Висновку щодо Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (документ 960/2019) сформульована конкретна рекомендація: «Скасувати положення Закону, що передбачають диференційоване ставлення до мов корінних народів, мов національних меншин, які є офіційними мовами ЄС, та мов національних меншин, які не є офіційними мовами ЄС, оскільки розмежування цих мов не ґрунтується на об’єктивному та розумному міркуванні (див. §§39–44, 69–82, 87, 89, 93, 94, 99–102, 110 та 111)».

Таким чином, Венеціанська комісія заявила про наявність дискримінації і запропонувала усунути її. І здійснила це, незважаючи на рішення Конституційного Суду України № 10-р/2019 від 16.07.2019 р., в якому положення статті 7 Закону «Про освіту» визнані такими, що відповідають Конституції України. Очевидно, навіть такий поважний орган, як Конституційний Суд України, рішення якого є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені, не здатен визнати чорне за біле.

Товт М.М.
кандидат юридичних наук
10.02.2020.

Pin It on Pinterest

Share This