«Якщо Бог за нас, хто проти нас?» – Закарпаття надало допомогу Трансільванії

У маленькому трансільванському селі стоїть повністю спустошена церква, де працює малесенька, але натхненна реформатська парафія.Нещодавно призначений молодий священик роздавав би причастя, але з чого? Немає ані чаші для подачі святого напою, ані скатертини для престолу; є лише чотири голі стіни та пусті лавки. Звичайно, ми б могли назвати все це формальностями, але дім Божий – святе місце. А святе місце заслуговує гідного зовнішнього вигляду. Люди відвідують церкву не для того, аби милуватися її красою, а для того, аби побувати в гостях у Бога. І саме зараз, з наближенням Різдва, коли ми думаємо про ті старі ясла – наша душа страждає.
Молодого священика звуть Лайош Ракші. Він працює пастором в університеті м. Орадя та служить священиком у вищезгаданій церкві села Уйляку-де-Мунте. Дізнавшись про становище організації, спробував дістати потрібні приладдя. Але атрибутику для проведення християнських ритуалів не виготовляють будь-де, та й ціна їхня немала. Де і за що купити чашу, скатертину та ківш? До кого може звернутися університетський пастор за допомогою, як не до найближчих товаришів по службі, до інших університетських, інститутських пасторів? Прохання про допомогу рознеслося по всій Тисо-Дунайській низовині. Потрібно знати, що реформатське університетське священство працює у великих містах регіону, таких як м. Тиргу-Муреш, м. Дебрецен, м. Будапешт, м. Берегово та багато інших. У цих містах за підтримки церков-матерів теж служать призначені священики.
Священики підтримують зв’язки, щороку організовують спільні програми та допомагають один одному. Пастор Реформатської молодіжної громади інституту («FRIGY») Аттіла Макшаі відразу ж відреагував на прохання Лайоша Ракші. Завдяки цим двом пасторам розпочалося транскордонне об’єднання Тисо-Дунайської низовини. За зверненням Аттіли Макшаі вмілі жінки з с. Велика Добронь запропонували вишиті вручну скатертини на престол та покривала для кафедри і лавок. Прибори для причастя – чашу, ківш та дискос – подарував Потокі Кераміка з м. Шарошпоток. Анна-Марія Узелман, директор-адміністратор кераміки, створеного у 1926 році, розповіла нашому порталу, що з наближенням Різдва вони хотіли, аби на свята парафія мала свої прибори для причастя, тому заклад подарував посуд, розфарбований вручну.
На початку грудня у м. Дебрецен в знак єдності один пастор передав іншому подарунок, який вдалося зібрати в рамках транскордонного об’єднання. На покривалі кафедри вишито спонукальні для парафії села Уйляку-де-Мунте слова: «Якщо Бог за нас, хто проти нас? Він власного Сина свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, – як же разом із Ним не подарує нам усього?» (Рим 8:31-32).
Стати свідком шляху цього подарунку – особлива справа. Майже завжди ми, закарпатці, отримували подарунки, для нас збирали пожертви. Через те, що Україна перебуває у такому становищі, за останні місяці саме ми отримували підтримку, саме для нас, угорців Закарпаття, постійно організовують збори пожертв. У такій акції брала участь і трансільванська реформатська парафія. Настав час, аби й Закарпаття підтримало тих, хто потребує цього. Можливо, ця акція стане поштовхом до розуміння чогось неочікуваного для нас – замість паніки слід замислитись про те, що ми маємо, за що ми, навіть у такі важкі часи, повинні бути вдячними, і чим ми самі можемо допомогти іншим.
«FRIGY» показав нам приклад. Але чи зуміємо ми зрозуміти цю настанову?

Юліанна Кочіш
Kárpátalja.ma