До Венеціанської комісії звернулося ЗУПТ

Права угорської національної меншини України станом на 27.01 2023 року, та пропозиції щодо вирішення проблем.

Основні етапи розвитку процесу з 1991 по 2017 р.

1 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Декларацію прав національностей України, якою держава гарантувала всім народам і національним групам вільне використання рідної мови у всіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації.

1 грудня 1991 року на всеукраїнському референдумі Акт проголошення незалежності України підтримало 92,59% закарпатців, що взяли участь у голосуванні. В Україні відбулися вибори першого президента України, яким за результатами волевиявлення став Леонід Кравчук. На Закарпатті Л. Кравчук отримав найбільшу кількість голосів у порівнянні з іншими кандидатами – 270 621. На загальнообласному референдумі голосувало 546 540 осіб (78% дорослого населення області), що пов’язано і з тим, що він особисто обіцяв підтримку надання Закарпаттю статусу самоврядної території у складі незалежної України на засіданні обласної ради, де і було затверджено референдум. 1 грудня 1991 року на місцевому референдумі, який проводився паралельно з референдумом проголошення незалежності України 78% дорослого наслення області висловилося за надання Закарпаттю статусу самоврядної території у складі незалежної України. Крім цього, же в той час у Берегівському районі ще голосували за утворення в його межах Угорського автономного територіального округу. У Берегівському районі на референдумі за надання Закарпаттю статусу самоврядної території у складі незалежної України проголосувало 81,4%, а за Угорський автономний територіальний округу 87,3% громадян, що взяли участь у голосуванні.

За цими подіями можемо зробити висновок, що Україна заключила з угорцями Закарпаття суспільну угоду, у якій незалежна Україна гарантує зберегти здобуті права для угорців, тобто вільне використання рідної мови у всіх сферах суспільного життя, включаючи освіту, виробництво, одержання і розповсюдження інформації тощо, а угорці області підтримують незалежність України. Угорці Закарпаття своїми голосами це і підтвердили на виборах: Закарпатська область; Незалежна Україна

3 грудня 1991 року Незалежну Україну, третьою після Польщі і Канади – визнала Угорщина. 4 грудня 1991 року відкрилося перше посольство іноземної держави в Києві – Посольство Угорської Республіки.

6 грудня 1991 року у Києві з коротким офіційним візитом перебував прем’єр-міністр Угорщини Йожеф Анталл. Відбулися переговори з Президентом України Леонідом Кравчуком. Було підписано «Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною та Угорською Республікою», який набув чинності 16 червня 1996 року.

У cтатті 2 сторони поважають територіальну цілістність одна одної і заявляють, що не мають і не матимуть територіальних претензій одна до одної. У статті 15 кожна із Сторін на взаємній основі сприятиме справі збереження і пізнання культурного та мистецького надбання іншої Сторони, включаючи охорону пам’яток історії і культури, виявлення і вивчення архівних матеріалів, пов’язаних з історією двох країн. У статті 17 у відповідності з підписаним 31 травня 1991 року документом під назвою „Декларація про принципи співробітництва Української РСР і Угорської Республіки в галузі забезпечення прав національних меншин” ( 348_322 ) та Протоколом до неї Сторони у своїх міжнародних відносинах самостійно і спільно виступатимуть за реалізацію міжнародних документів з питань національних меншин.

25 червня 1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про національні меншини в Україні», в якому вказано, що держава гарантує всім національним меншинам право на національно-культурну автономію. Закон забезпечує право використання мов національних меншин. У статті 6 держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам’ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

7 грудня 1992 року з ініціативи угорської фракції KMKC, що діяла в облраді, представник Президента України в Закарпатській області видав розпорядження «Про реалізацію в області законів України «Про мови в Українській РСР» та «Про національні меншини в Україні», яке передбачало в місцях компактного проживання представників національних меншин застосування двомовних назв підприємств, державних установ, організацій, а також назв населених пунктів, адміністративних одиниць, вулиць, площ. Також передбачалося, що службовці державних органів, які розташовані в населених пунктах, де компактно проживають представники національних меншин, для виконання своїх службових обов’язків повинні, крім державної, на належному рівні володіти і мовою даної нацменшини. В таких місцях поруч з державними символами дозволяється використання символіки національних меншин. Розпорядження таким чином створює правову основу для угорського населення, щоб на адміністративних будівлях поруч з синьо-жовтим прапором держави вивішували угорський національний триколор.

Президент України Л. Кучма 15 травня 2003 року підписав, і таким чином ратифікував прийнятий Верховною Радою України закон про Європейську хартію регіональних мов або мов меншин, підписану від імені України 2 травня 1996 року в Страсбурзі. Положення Хартії застосовуються до мов таких національних меншин України: білоруської, болгарської, гагаузької, грецької, єврейської, кримсько-татарської, молдавської, німецької, польської, російської, румунської, словацької та угорської.

Конституція України прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Конституція України, зокрема: ч. 3 ст. 10 гарантує вільний розвиток та використання мов національних меншин, ч. 5 ст. 53 гарантує права на навчання рідною мовою; ч. 3 ст. 22 гарантує неприпустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів, а ч. 2 ст. 24 розпоряджається щодо неприпустимості привілеїв чи обмежень за етнічним походженням і мовними ознаками.

Хоча Основний закон гарантує права національних меншин, але він характеризує Україну як монолітну державу, національні меншини не є державотворчими спільнотами України.

Основою цієї зміни стала Концепція освіти національних меншин, розроблена Міністерством освіти і науки України у 1998-му році з метою підготувати закон про навчання національних меншин. У цієї концепції національним меншинам пропонували навчання рідною мовою у початковій ланці школи, а з 5-го класу – навчання державною мовою. Концепцію не прийняли національні меншини і був припинений законодавчий процес.

Які можливості дав законотворчий процесс національним меншинам України у період 1991-2017 р.

Відповідно Конституції та Закону про національні меншини і Закону Про освіту в Україні всі громадяни мали право вибору мови навчання. Для національних меншин були створені заклади, в яких всі предмети викладали рідною мовою, а також крім рідної мови, вивчали державну мову, та іноземну мову за вибором. З 1989 року у школах та класах з угорською мовою навчання для збереження ідентичності вихованців окремим предметом вивчали історію угорського народу.
У Статуті, на печатках та вивісках шкіл національних меншин назва школи фігурувала двоми мовами.
У школах національних меншин документація частково велась рідною мовою. Наприклад розклад уроків, наочні матеріали, класні кутки, інформаційні стенди для учнів та батьків, офіційний сайт школи, класний журнал, в яких прізвище та ім’я учня були написані згідно з правописом рідної мови, тема уроку, протоколи батьківських зборів, педагогічної ради мали можливість ввести мовою навчання.
У школах національних меншин на шкільних святах, батьківських зборах, педагогічних, методичних нарадах всі мали можливість виступити тією мовою, яка зручнійша для особи, у міжперсональному спілкуванні користувались спільною для осіб мовою, це могла бути угорська, українська, або російська і т.п.
В завершенні кожного етапу освіти, в кінці 4-го 9- го та 11 –го класу перевіряли знання не тільки з державної мови , а і з мови навчання, тобто всі випускники обов’язково складали іспит і з мови навчання/рідної мови, поряд з українською мовою. Цим перевіряли на якому рівні може випускник викласти свої думки тією мовою, якою отримав освіту.
При вступі у вищі навчальні заклади Закарпатської області ( УжНУ та ЗУІ) всі вступні іспити абітурієнти мали право складати мовою навчання (українською, угорською, російською, румунською), а у формі співбесіди перевіряли знання державної мови.

Новий етап у підході до національних меншин в Україні

5-го вересня 2017 року було прийнято рамковий Закон «Про освіту». Стаття 7, яка регулює мову освіти, всупереч Конституції, значно скорочує, порушуючи попередні міжнародні зобов’язання країни та двосторонні договори, право використовувати мови національних меншин у сфері освіти в Україні.

Діти, які належать до меншин, відтепер можуть навчатися рідною мовою лише в початковій школі (1-4 класи); школи з мовою навчання меншин скасовані, оскільки, згідно зі статтею 1 Закону, усі навчальні заклади є закладами з українською мовою навчання, в рамках яких окремі класи (групи) можуть функціонувати з викладанням мовою національної меншини. Це також означає, що в межах школи розмовляти угорською дозволено лише в угорських класах та на уроках, а під час спілкування на перерві, а також на нарадах, шкільних святах потрібно розмовляти українською, писати та вести журнали, листування потрібно українською мовою, ліквідовано правову базу та можливість навчання рідною мовою у професійній та вищій освіті, навіть у випадку, коли освіта мовою меншини може бути створена за потребою в залежності від можливостей.

Населення країни було класифіковано на 4 категорії в плані забезпечення доступу до освіти рідною мовою:

1) українці, які можуть вивчити рідну мову на всіх рівнях і формах освіти,

2) корінні народи (до яких належать лише кримські татари), які можуть навчатися рідною мовою повною мірою в рамках початкової, базової та середньої освіти,

3) меншини, мова яких є однією з офіційних мов ЄС, які в процесі загальної середньої освіти можуть вивчати частину предметів навчальної програми рідною мовою,

4) інші меншини (наприклад, росіяни), які можуть використовувати рідну мову лише в початковій освіті, тобто до 4 класу.

Це суперечить Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Конституція України, зокрема: ч. 3 ст. 10, яка гарантує право вільного розвитку та використання мов національних меншин і ч. 5 ст. 53 гарантує права на навчання рідною мовою; ч. 3 ст. 22 гарантує неприпустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів, а ч. 2 ст. 24 розпоряджається щодо неприпустимості привілеїв чи обмежень за етнічним походженням і мовними ознаками.

У лютому 2018 року рішення Конституційного Суду № 2-р/2018 з посиланням на формальні порушення щодо прийняття закону (наприклад, одна особа проголосувала замість інших членів фракції, що є стандартною практикою в українському парламенті) скасовує Закон «Про засади державної мовної політики» 2012 року, який містив основи мовної політики, тим самим „очищуючи” шлях до концептуально іншого мовного режиму.

У квітні 2019 року Рада прийняла Закон про забезпечення функціонування української мови як державної (далі – Закон про державну мову), стаття 21 якого буквально відтворює статтю 7 Закону про освіту, доповнюючи її двома положеннями, що обмежують мови меншин: 1) вступні іспити да ВНЗ складаються виключно українською мовою 2) викладання іноземної мови можливе лише на основі української мови. У липні 2019 року Конституційний суд рішенням № 10-р/2019 постановив, що стаття 7 Закону про освіту відповідає Конституції України, тим самим закривши, принаймні, на рівні вітчизняного законодавства, суперечку про конституційність (законність) цих законодавчих нововведень. Рішення цікаве тим, що конституційний перегляд закону вимагала група депутатів частково на основі тих же формальних та процедурних помилок, що були у рішенні про скасування закону про регіональні мови, наприклад одна особа голосувала замість декількох тощо. Це свідчить про те, що Конституційний суд прийняв політичне рішення, а не правове.

13 грудня 2022 року був підписаний Закон України Про національні меншини (спільноти) України, який замінює закон прийнятий у 1992 році, який набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування. Закон як пишуть складається з Конституції України, інших законів України, а також міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

У пункті 3. закону «Держава гарантує особам, які належать до національних меншин (спільнот), захист їхніх прав, свобод та охоронюваних законом інтересів відповідно до закону.» Право на використання мови національної меншини (спільноти) описано у стаття 10: «1. Особа, яка належить до національної меншини (спільноти), має право на вільне і безперешкодне використання мови своєї національної меншини (спільноти) приватно та публічно, в усній і письмовій формах у межах, що не суперечать закону.

2. Публічні заходи, що організовуються та проводяться особами, які належать до національних меншин, спільнот (збори, конференції, мітинги, виставки, навчальні курси, семінари, тренінги, дискусії, форуми, інші публічні заходи), можуть проводитися мовами відповідних національних меншин (спільнот)». Ці права суперечать Закону України „Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

Стаття 11 цього Закону про право на освіту, який дає наступні парва: «Особливості використання мов національних меншин (спільнот) в освітньому процесі визначаються Законом України „Про освіту” та спеціальними законами у зазначеній сфері», тобто не враховує права на навчання рідною мовою, вказане в Конституції України, розпорядження міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, хоча згідно з цим Законом, якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, застосовуються правила міжнародного договору.

Можемо констатувати, що з 2017-го року були прийняті такі закони, які всупереч Конституції звужують права національних меншин, як Закон про освіту, Закон про забезпечення функціонування української мови як державної, і які стали конституційними нормами, до яких ввели зміни у діючих законах, і на основі яких був прийнятий новий закон Про національні меншини (спільноти) України. У народі цей підхід називають так: до ґудзика пришили шубу.

Яскравий приклад цього методу є те, яким чином змінювали закон про вищу освіту, який був прийнятий у 2014-ом році після революції гідності.

У редакції Закону України «Про вищу освіту», прийнятій в 2014 році в пункті 3 статті 48 йшлося: «… вищі навчальні заклади України приватної форми власності мають право вільного вибору мови навчання…». Отже, прийнятий у 2014 році, – після подій на Майдані, – закон дозволив приватним вишам обирати свою мову викладання відповідно до резолюції Венеціанської комісії. У 2019 році той самий парламент, який прийняв цей закон, прийняв рішення про регламентування мови викладання у приватних вищих навчальних закладах. Тобто, у поточній редакції Закону України «Про вищу освіту» цей пункт уже вилучений, залишилися наступні пункти:

«1. Мовою освітнього процесу у вищих навчальних закладах є державна мова»

«3. Застосування мов у вищих навчальних закладах визначають закони України „Про забезпечення функціонування української мови як державної” та „Про освіту”»

Новий Закон «Про вищу освіту» також унеможливлює отримання вищої освіти для нацменшин навіть у випадку приватних ВНЗ. Зовнішня система тестування дозволяє оцінювати знання лише українською мовою. Тобто, навіть якщо особа навчалася угорською мовою у вищому навчальному закладі, їй доведеться скласти підсумкові іспити українською мовою, що ставить випускників угорських вишів у вкрай несприятливе становище.

Робота приватних вузів ускладнюється процесом нострифікації дипломів та наукових ступенів, отриманих за кордоном. У процесі нострифікації фактично повторюється процедура присвоєння вченого звання. Адже, потрібно перекласти текст наукової дисертації на державну мову, який у подальшому направляється рецензентам. У випадку їх позитивного висновку, робота направляється на розгляд вченої ради, призначеної МОН-ом, яка може попросити повторно захистити дисертацію, а потім має таємно голосувати про присвоєння наукового ступеня.

Яким чином звужував права національних меншин законотворчий процес України у період 1991-2017 р., який завершив Закон про національні меншини (спільноти), посилаючись на попредні закони

Прийняття Закону про функціонування державної мови та створення інституції уповноваженого із захисту державної мови негативно впливає на життя угорців та на процес навчання у школах з угорською мовою навчання. Поступово направляються звернення уповноваженого із захисту державної мови школам щодо дотримання всіх норм закону. Наприклад, директора Солотвинської школи попереджали через те, що він дав інтерв’ю угорськомовному телебаченню угорською мовою, коли згідно з Законом як директор школи комунальної власності, він має право висловлюватись виключно українською. Уповноважений у письмовій формі звертався до засновників угорськомовних шкіл с. Велика Добронь, шкіл №3, та № 6 м. Берегове, тому що веб-сайти цих державних та комунальних установ оформлені не державною мовою. До Закарпатського угорського інституту уповноважений таким же листом звернувся стосовно неофіційного сайту інституту у мережі фейсбук, який створений колишніми випускниками закладу.
Ліквідовано правову базу та можливість навчання рідною мовою у професійній та вищій освіті, навіть у приватних школах.
З 1-го веренсня 2023 року, у новому навчальному році у всіх класах з 5 по 9, в класах з угорською мовою навчання 40% предметів повинні викладатися державною мовою. З одного боку, це вимагає негайної зміни мови при переході від початкової до базової освіти, що є педагогічною нісенітницею у випадку переважної більшості предметів. Іншими словами, якщо, наприклад, дитина вивчала природничі науки на рівні початкової школи угорською, то як можна з наступного року викладати українською географію чи біологію? Очікувати те, що викладач-фахівець підготує учнів до зміни мови вже в наступному році, також є абсурдним, адже він повинен викладати саме предмет, а не мову, до того ж при такій самій кількості годин. Тобто такий перехід тільки призведе до погіршення якості освіти. Це тотальна дискримінація, що робить неможливою якісну освіту із загальноосвітніх предметів.
З 1 вересня, у 2023/2024 навчальному році на рівні класів з угорською мовою навчання повної середньої освіти (10-12 класів) планується викладання 60% предметів українською мовою. Згідно з Законом про середню освіту, середня освіта залишається у тих ліцеях, які можуть відкрити 3 паралельні класи різного напряму. Це призведе до закриття ліцеїв з угорською мовою навчання, у яких 60% предметів викладають українською мовою. На рівні середньої школи ми повністю незгідні з таким підходом та рішуче відкидаємо його і трактуємо, як повне обмеження існуючих прав та примусовий інструмент асиміляції.
Вимірювання навчальних досягнень випускників повної загальної середньої освіти з 2022-го року у формі мультитестів проводитися виключно державною мовою, що суперечить принципу рівності щодо оволодіння повною середньою освітою, конституційним правам усіх громадян України, міжнародним зобов’язанням України, а також припиняє 150-річну практику навчання рідною мовою на Закарпатті для всіх спільнот, які проживають на території краю.
У Центрі оцінювання якості знань не існує централізованого оцінювання з рідної мови для нацменшин, що є образливим та дискримінаційним.
Окрім чотирьох мов ЄС (англійська, німецька, французька, іспанська), не проводиться тестування з інших мов ЄС (наприклад: болгарська, грецька, польська, румунська, словацька, чеська, угорська), хоча ці мови теж є мовами ЕС, до якого хоче приєднатися Україна і які можна вивчати як іноземні згідно з чинними навчальними програмами.
Досі нема можливості, щоб мова освіти у випадку нацменшин була частиною системи випускних/вступних іспитів. Нема можливості подавати заявку на складання іспиту з рідної мови в процедурі вступу до вишу. Можна складати іспити з англійської, німецької, французької, іспанської мов, але не можна з румунської, словацької та угорської, хоча всі вони є офіційними мовами ЄС.
Чинний стандарт початкової школи не дозволяє школам нацменшин викладати іноземну мову на рівні, ідентичному з українськими школами, адже не відведені години для її викладання. Згідно з попередньою практикою, в описі кількості годин було конкретно вказано, скільки уроків можна відвести на українську, рідну угорський (у випадку відмінності від державної) та обрану іноземну мову. На 2019-2020-й навчальний рік це було реалізовано шляхом відведення для вивчення предметів мовного циклу спільного числа годин, а пізніше встановлено регламент щодо кількості годин, необхідних для вивчення української мови, що займає більше половини загального числа годин. Решту годин можна розподілити між угорською та іноземною мовами. Виходить, що належним чином можна викладати або тільки рідну, або тільки іноземну мову. У ході листування з ЗУПТ, МОН дало зрозуміти, що школи з угорською мовою навчання можуть вибрати угорську як іноземну, так само, як і англійську, оскільки обидві є європейськими мовами. Це ставить під сумнів правовий статус рідної мови меншини, оскільки зараховує її до категорії іноземних мов, ніби угорська нацональна спільнота стала іммігрантами на власній батьківщині. ЗУПТ запропонувало збільшити кількість годин, що відведені для вивчення мов у школах нацменшин до тієї самої кількості годин, що є доступними для вивчення іноземних мов в українських школах. Це означає 2-3 додаткові години щотижня. Таким чином, українську, рідну та іноземну мову викладали б у такій кількості, як і в українських школах. При цьому у класі з навчанням угорською мовою навантаження учнів буде складати на 2-3 години більше щотижня, проте за це виступають і самі батьки. Відповідь МОН полягала в тому, що це прохання задовольнити не можна через порушення граничного допустимого навантаження на учня, а також у зв’язку з принципом рівності витрат із державного бюджету на кожну дитину. Проте, без вирішення цього питання право нацменшин на рівний доступ до освіти не виконуватиметься, оскільки вони не зможуть вивчати рідну та іноземну мови на однаковому рівні з учнями з українською мовою навчання – це є дискримінаційне ставлення до дітей.
Міністерство освіти і науки України не вжило заходів щодо реформування викладання державної мови, а діюча система по суті не передбачає засвоєння державної мови в системі шкіл нацменшин на рівні державного стандарту. Діюча програма вивчення державної мови взагалі не призначена для розвитку мовних компетентностей, навичок спілкування, а майже виключно зосереджена на граматичних правилах та їх застосуванні на рівні, ніби учні вже розмовляють та вільно володіють українською мовою.
З часу незалежності України за кошти з державного бюджету не було створено та видано жодного академічного чи шкільного словника. Словники, з якими ми працюємо в наших школах, були складені викладачами УжНУ та ЗУІ та видані за кошти угорської держави. Крім того, не були забезпечені адекватні дидактичні ресурси: сучасні підручники, робочі зошити, шкільні словники, професійні словники тощо.
Прийнятий стандарт з української мови для класів з навчанням мовою національних меншин не враховує специфіки мови меншини та містить абсолютно нереальний перелік вимог. Даний стандарт слугує та сприяє не інтеграції, а асиміляції.
Стандарт середньої школи щодо вивчення української мови для випускників шкіл з навчанням мовою нацменшин пропонує оволодіння мовою на рівні C1. Запропоновані стандарти не беруть до уваги той факт, що українська мова є другою мовою для меншин, а також те, що наявні програми не забезпечують розвиток мовних навичок, а залишаються орієнтованими на вивчення граматики. Знання державної мови наразі оцінюється випускним іспитом, який водночас є і вступним іспитом на здобуття в тому числі і української філологічної освіти, та еквівалентний рівню C1. Тести вимірюють не мовні компетенції, а переважно граматичні знання на рівні, очікуваному від майбутніх викладачів української мови та літератрури.

Яким чином впливали прийняті у 2017-2022 роках закони на міждержавні стосунки України та Угорщини

Право на освіту рідною мовою для низки національних меншин України (болгар, молдован, румун, угорців тощо) випливає не лише з положень законодавства України, а й є набутим ними десятиліттями правом, тому й практикувалося вже в інших державних формаціях, в яких раніше перебували території їх традиційного поселення, а також здійснюється ними нині у цілковитій відповідності до чинного законодавства України. Тобто відбувається спроба скасування набутих, звичаєвих прав національних меншин.

Крім того, додаткові заходи суперечать міжнародно-правовим зобов’язанням України в сфері захисту національних меншин. Так, відповідно до пункту 34 Документу Копенгагенської наради Конференції ОБСЄ, державам-учасницям слід намагатися гарантувати для осіб, що належать до національних меншин, поза необхідністю вивчення офіційної мови держави, належні умови для вивчення своєї рідної мови або навчання рідною мовою. А пунктом 3 ст.4 Декларації прав осіб, що належать до національних і релігійних меншин ООН, передбачено, що держави вживають відповідні заходи для того, щоб там, де це можливо здійснити, особи, що належать до меншин, мали належні можливості для вивчення своєї рідної мови або на навчання своєю рідною мовою.

Також ці заходи суперечать Рамковій конвенції про захист національних меншин та Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, а також Рекомендаціям 1201 Парламентської Асамблеї Ради Європи, дотримуватися положень яких Україна зобов’язана за низкою своїх міжнародних договорів.

Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити вивчення рідної мови чи навчання своєю рідною мовою на всіх рівнях навчання у низці двосторонніх міжнародних договорів, зокрема: в Декларації про принципи співробітництва між Українською РСР та Угорською Республікою (1992) із забезпечення прав національних меншин, в Договорі про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, в Угоді між Україною та Республікою Молдова про співробітництво у забезпеченні прав осіб, які належать до національних меншин, та в низці інших подібних договорів.

ЗУПТ пропуновало можливості вирішення проблем на різніх форумах та в державних інституціях

Перевіряти яким чином виконує свої міжнародно-правові зобов’язання перед організаціями, до яких Україна хоче приєднатися і вимагати зміни на рівні законодавства, як це робиться з іншими законами, наприклад, коли Україна хоче отримати кредит від ЄС.
У законах, які приймуть після діючих міжнародних договорів, у тому числі двосторонніх, треба врахувати вимоги раніше підписаних зобов’язань. На основі цього державним органам України треба знайти шляхи реалізувати зобов’язання України, заключені у міжнародному договорі між Українською РСР та Угорською Республікою (1992) . Україні слід засвідчити дійсність договору. Якщо Україна приймає його дійсним, то вирішення проблеми треба шукати у рамках законотворчого процесу країни. У тому випадку, якщо свідчить про недійсність, то треба заключити на основі йього новий договір про добросусідство між двома країнами.
Прийняття Закону Про освіту стало основою конфлікту між Україною та Угорщиною. Так як міністр закордоних справ України багато разів висловив позицію країни у тому, що ніяких змін у Законі України про освіту не може бути, треба шукати інший підхід до вирішення конфлікту. Вирішити конфлікт могли б методом «win–win», якщо Верховна Рада України прийняла б рішення про корінні народи України, в якому вкаже перелік національних меншин, які за міжнародним стандартом можна включити до цього переліку.

На позачерговому засіданні Верховної Ради був прийнятий Законопроект 55506 про корінні народи України. Крім українців до переліку потрапили тільки кримські татари, караїми, кримчаки.

В Україні визначення терміну «корінний народ» тлумачать не так, як у міжнародних юриздикціях: «З числа автохтонних меншин міжнародним правом виділяється окрема категорія – корінні народи. Дане поняття визначено як “корінне населення” у міжнародних конвенціях однієї із спеціалізованих установ ООН – Міжнародної Організації Праці (МОП). Зокрема, в Конвенції МОП № 169 (1989 р.) міститься наступне визначення: корінне населення – це “…народи у незалежних країнах, які розглядаються як корінні з огляду на те, що вони є нащадками тих, хто населяв країну або географічну місцевість, частиною якої є дана країна, у період її завоювання або колонізації чи в період встановлення існуючих державних кордонів та які незалежно від їхнього правового статусу зберігають деякі або всі свої соціальні… економічні, культурні та політичні інститути”).

В законодавстві України поняття вперше згадується у статті 11 Конституції України: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх і національних меншин України.» В окремих законах, прийнятих Верховною Радою України протягом останніх років, у нормативних текстах, покликаних регулювати відносини в мовній сфері (наприклад: Закон України «Про освіту», «Закон про забезпечення функціонування української мови як державної» , «Про повну загальну середню освіту») використовується поняття без надання будь-якого тлумачення цього поняття. При тому, що у деяких публікаціях, а також у висловлюваннях посадових осіб таким вважають кримськотатарський народ. Таке твердження обґрунтовується посиланням на Постанову Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави» від 20 березня 2014 року, в частині 1. якої «Україна гарантує збереження та розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу як та всіх національних меншин України». При тому, що і цей документ не містить ні визначення поняття «корінного народу», ні критеріїв, за якими таке визначення слід здійснювати. Слід також наголосити, що відповідно до статті 92 Конституції України, права корінних народів і національних меншин визначаються виключно законами України, а не деклараціями. В тій же літературі і в тих же висловлюваннях таке відрізнення кримськотатарського народу від інших автохтонних (тих, які історично проживають на сучасній території України) національних меншин мотивують критерієм відсутності спорідненої держави, яка відстоює розвиток їхньої культури).

На необхідності дотримання конституційної вимоги рівноправності всіх корінних народів і національних меншин, яка закріплена, зокрема, і в згаданій вище Декларації, а також неприпустимості відрізнення за рівнем і обсягом прав осіб належних до національних меншин, і тих, які належать до корінних народів за критеріями наявності або відсутності спорідненої держави, та/або від входження таких держав до певних міжнародних інтеграцій наголошується у висновках Венеціанської Комісії до вищезгаданих законів. На необхідності дотримання конституційної вимоги рівноправності всіх корінних народів і національних меншин, та/або залежності від входження таких держав до певних міжнародних інтеграцій, наголошується у висновках Венеціанської Комісії до вищезгаданих законів. Так, у параграфі 110. Висновку щодо положень Закону про освіту (документ № 902/2017) зазначено, що «… причина, яку висувають українські органи влади – відсутність материнської держави – загалом не вважається прийнятною згідно з відповідними європейськими стандартами, будь-яка диференціація повинна базуватися на інших підставах, таких як, наприклад, різний рівень вразливості, або потреба в державній підтримці». А в абзаці 3 параграфу 139 Висновку щодо Закону про забезпечення функціонування української мови як державної (документ 960/2019) сформульована конкретна рекомендація: «скасувати положення Закону, що передбачають диференційоване ставлення до мов корінних народів, мов національних меншин, які є офіційними мовами ЄС, та мов національних меншин, які не є офіційними мовами ЄС, оскільки розмежування цих мов не ґрунтується на об’єктивному та розумному міркуванні (див. §§39-44, 69-82, 87, 89, 93, 94, 99-102, 110 та 111)».

До питання визнання угорців України можемо підходити з іншого боку, на основі взаємної домовленності двох держав. Основою обумовлення цього може стати той факт, що Угорщина у законі про національні меншини, прийнятому у 2011-ому році, у перелік офіційно визнаних національних меншин Угорщини включила і українців. Основою вибору була міжнародна практика: національні меншини, представники яких хоча б 100 років проживають на території країни. З огляду на те, що 100 років тому такою етнічною спільнотою на теренах Угорщини були тільки русини, то це можна сприймати як жест від законотворчого органу Угорщини в напрямку України і укранського народу.

Пропозиції ЗУПТ

Для дотримання прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України, зокрема: ч. 3 ст. 22, що гарантує неприпустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів і ч. 2 ст. 24 щодо неприпустимості привілеїв чи обмежень за етнічним походженням і мовними ознаками, а також норм конституції – ч. 3 ст. 10, яка гарантує право вільного розвитку та використання мов національних меншин і ч. 5 ст. 53, що гарантує права на навчання рідною мовою; слід повернути всі відібрані права у законі про національні меншіни як це обіцяли державотворчі структури на крітичні зауваження представників та організацій національних меншин держави.

В Законі України про національні меншини слід ввести такі зміни:

Констатувати які національні меншини (спільноти) є державотворчими в Україні і дати їм статус корінної національної меншини.
Для державотворчих національних меншин гарантувати культурну автономію, яка була надана у законі про національні меншини 1992 року:” Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.»

На основі цього ввести зміни у прийнятих законах і повернути такі права:

Приватним закладам вищої та професійної освіти забезпечити можливість вибору мови викладання засновником чи власником закладу, а також забезпечення проведення підсумкових іспитів мовою викладання.
Школам національних меншин повернути статус «заклад з мовою навчання національної меншин (спільноти)», щоб вони могли користуватись мовою у всіх сферах життя закладу.
Створити можливість проведення незалежного зовнішнього оцінювання та складання державної підсумкової атестації з мов національних меншин, з угорської мови та інших мов національних меншин, тобто з рідної мови для тих, хто навчався у школах/класах з мовою національних меншин та складання державної підсумкової атестації з угорської мови та інших мов національних меншин.
Створити можливість проведення незалежного зовнішнього оцінювання з інших іноземних мов ЄС, крім тих, з яких можна складати і зараз (англійська, німецька, іспанська, французька): болгарської, грецької, польської, румунської, словацької, чеської, а також з угорської як іноземної.
Забезпечити право та можливість того, щоб мова освіти у випадку нацменшин була частиною системи випускних/вступних іспитів у центрах оцінювання якості освіти.
Міністерство освіти і науки повинне враховувати, що для більшості нацменшин застосування однакових вимог, наприклад, щодо мінімального числа наповнюваності класів, як у випадку шкіл з українською мовою навчання, в більшості населених пунктів означатиме закриття цих шкіл. Необхідно врахувати позитивний європейський досвід і застосовувати позитивний коефіцієнт задля збереження мережі закладів освіти нацменшин.
Розробити реалістичні вимоги у державному стандарті щодо вивчення державної/української мови, які враховуватимуть специфіку викладання другої мови для дітей, для яких вона не є рідною. У школах з навчанням мовою національних меншин вивчення державної мови слід здійснювати згідно зі стандартами другої мови (враховуючи специфіку мови корінного населення, відповідної національної меншини). При цьому слід користуватися тим мінімумом обов’язкових вимог до мети й змісту навчання державної мови як другої на рівнях, які визначені CEFR (Common European Framework of Reference) і рекомендовані резолюцією Ради ЄС (листопад 2001 р.) для створення національних систем оцінки мовної компетенції. Слід розробити теоретичну та практичну базу для оволодіння українською мовою як другою, що вимагає нових підходів, методики, особливої інтерпретації мовних явищ.
Для збереження якості освіти треба зберегти право навчання дітей рідною мовою, не обмежувати відсоток викладання навчальних предметів рідною мовою. На уроках вчителі можуть ознайомлювати дітей зі специфічними термінами з даного предмету українською мовою, що буде розвивати їхній словниковий запас при збереженні мови навчання.

A Velencei Bizottsághoz fordult a KMPSZ