«Отче наш» угорською на українському фронті
Чотири роки пекла, розлучені родини, сотні загиблих закарпатських військових. Ми знову зустрічаємо чергову річницю війни.
Стільки разів і з багатьох різних боків ми намагалися осмислити війну. Насамперед писали про те, що найважчим тягарем лягає на наші плечі: розлуку, еміграцію, втрати, відключення електроенергії. Мабуть, найменше ми розповідали про тих, хто й нині служить на фронті. Про тих, хто за покликом серця, з любові до Батьківщини перебуває в окопах, за пультами керування дронами, у військових машинах, у промерзлих наметах. Над операційними столами або ж на них самих.
Є й ті, хто служить не чотири, а вже дванадцять років — відтоді, як на сході з’явилися «зелені чоловічки». Мабуть, і вони тоді не могли уявити, що місця проведення антитерористичної операції були лише передпокоєм того пекла, яке Росія обрушить на Україну.
Чотири роки «спеціальної військової операції». Тим часом українсько-угорські відносини дедалі більше погіршуються. І для нас цей «добросусідський жах» стає дедалі болючішим.
Велика політика схильна забувати, що на лінії фронту, під військовою формою — живі люди з плоті й крові. Що за загиблими плачуть рідні, які відчувають біль і часом не витримують його тягаря. Можливо, ті, хто носить краватки, навіть не уявляють, яким дивом є мирне співжиття, підвалини якого на наших очах тріскаються й руйнуються.
Для нас немає нічого дивного (і це аж ніяк не прояв сепаратизму!), коли військовий хірург, чиє серце б’ється за Україну, однієї безпросвітної, пекельної ночі до самого ранку повторює угорською «Отче наш», бо саме цією мовою він колись вивчив молитву.
Він жодного разу не заперечив, коли ми називали його Шандором, хоча, найімовірніше, сам звик до імені Саша чи Олександр. Бо не те, як до нього звертаються, визначає, ким він є, а його людяність.
Скільки ж наших земляків і цієї миті виконують свій обов’язок, служать на фронті! Побратими й посестри, які довіряють одне одному власне життя незалежно від національності, імені чи мови, якою розмовляють. Під дощем і снігом, у сорокаградусну спеку й люті морози. На відносно спокійних ділянках і в найкривавіших боях.
Батьки, сини, чоловіки, наречені, матері, доньки й дружини, на яких чекають удома.
Іштвани, Степани, Ласло й Васі, Івани, Яноші, Каталіни й Катерини!
Повертайтеся додому живими й неушкодженими. Ми думаємо про вас!