Перекреслити, зламати, понівечити

Все більшого резонансу викликає на Закарпатті той факт, що невідомі закрашують чорною фарбою двомовні таблички з написами, а також нівечать угорськомовні дорожні знаки. Це не випадково, адже не лише вищезгаданий факт, а й різні реакції на ці вчинки миттєво стають символічним жестом. Це свого роду випробування, яке вказує на нинішню заплутану ситуацію, в якій знаходиться Україна на шляху до Європи.
У більшості статей на цю тему, опублікованих у щоденній пресі, обговорюється наступне питання: чи цей варварський вчинок справа рук п’яниць, чи є результатом провокації, за яку платили? Я вважаю, що формулювання самого питання є неправильним, адже не охоплює суті та не передає серйозності ситуації. Зрозуміло, що пияцтво (що є не мотивом, а швидше індикатором) та наперед спланована оплачена провокація походять від одного осередку, зокрема від глибокої ненависті до інших. Це обґрунтовується тим, що українськомовні написи на табличках залишаються неушкодженими. Зловмисники намагаються перекреслити, зламати та врешті повністю понівечити лише угорськомовні позначення. Атакують населені пункти з переважною більшістю угорськогомовного населення.
Навіжена сліпа ненависть – дуже небезпечна справа. Про це свідчить й історичний досвід. Ненависть руйнує тверезу аргументацію дій, і навіть більше – призводить до того, що людина не може вступити у діалог. Без розмов люди не в змозі пізнати та зрозуміти один одного, а без пізнання не існує толерантності. Хоча б це стало основним змістом поняття «європейськість». Але ні в якому разі не знищення, знеславлення іншої мови та історичної свідомості варварським методом, більше того, сумніви у її існуванні.
Пізнання, розуміння, толерантність, воля – речі наживні, ними слід оволодівати, зокрема в такій країні, де після перевороту в історії відбувалися та продовжують відбуватися заплутані речі, які суперечать європейським цінностям. Для того, аби навчальний процес був безболісним, зокрема у Центрально-Східній Європі, необхідно відкинути значну частину упереджених думок, риторику ненависті, а також по-людськи ставитися до найважчих історичних, колективних та особистих травм, які закарбувалися у пам’яті. Це не легкий, але потрібний процес.
Допоки вищезгаданий процес не стане частиною буденного життя, доти наближення до європейськості та пов’язані з ним риторичні звороти будуть пустими. А доти в Україні пануватиме біль, образи та страх через невизначеність у завтрашньому дні.

Ласло Чордаш
Kárpátalja.ma