Промова Ілдіко Орос на церемонії вручення дипломів MA/MSc в Закарпатському Угорському інституті ім. Ференца Ракоці ІІ.

Шановний пане депутат, світські та релігійні діячі! Шановні колеги, студенти, дорогі гості!

Ми прибули до останнього етапу святкувань з нагоди вручення дипломів. В цьому навчальному році в нашому інституті дипломи отримали 228 випускників: 58 молодших спеціалістів, 104 бакалаври та сьогодні 56 магістрів. 11 студентів отримали дипломи бакалавра одночасно з двох спеціальностей.

В другому семестрі 2018/19 навчального року в Закарпатському угорському інституті  ім. Ференца Ракоці ІІ навчалося 1210 студентів: 451 студент на денній формі навчання, 248 заочно, 213 за спеціальностями, не акредитованими в Україні та 298 студентів в коледжі. На курсах, організованих Навчально-консультаційним центром ЗУІ, 186 осіб вивчали англійську, німецьку та російську мови. Загалом по Україні, 3110 осіб на 49 ділянках 37 населених пунктів 12 районів 3 різних областей вивчали угорську мову. Вони навчалися в 206 групах за участі 77 кваліфікованих викладачів на курсах тривалістю 160 годин. На курси української мови подали заявки 565 осіб з 12 населених пунктів 4 районів області. Вони вивчали українську мову на курсах тривалістю 120 годин з допомогою 21 кваліфікованого викладача в складі 35 груп. В міжнародному екзаменаційному центрі ECL 24 особи склали іспити з російської, англійської, угорської та німецької мов на початковому, середньому ти вищому рівнях. В центрі 676 осіб пройшли оцінку рівня знань угорської мови.

Навчально-консультаційний центр також організував можливості підвищення кваліфікації для медпрацівників. Для лікарів було проведено інтенсивні професійні курси з української мови тривалістю 30 годин, а також було складено два спеціалізовані словнички з медичною термінологією. Ми плануємо продовжувати курси, адже на них є попит та потреба. В майбутньому багатьом слід зосередитись на правописі та граматиці, про це свідчить текст флаєрів, якими різні партії «засипали» угорські села та в яких нас, угорських лідерів, плямують в супроводі численних орфографічних помилок. Тому прошу наших колег звертати на це особливу увагу, щоб угорське слово «в роботі» (munkájában) писали з літерою «j» замість буквосполучення «ly» (munkályában), а слово «поділяють» писали правильно«osztják» замість «osszák», а також при порушенні прав на конфіденційність писали прізвище Василя Брензовича з угорською літерою «cs» замість буквосполучення «Ts».

Наші кафедри також доклали чимало зусиль до спільної роботи, особливо ті, що мають студентів, які зараз отримують дипломи магістра. Серед нихварто виділити кафедри, які вперше вручатимуть дипломи магістрів, а саме кафедру біології та хімії, історії та суспільних наук, а також філології. Дякую всім колегам, які там працюють, а також моїм заступникам, що очолюють ці команди: Каталін Лізак, Ержебет Когут, Імре Сокал за їх сумлінну та невпинну працю, яка приносить помітні результати. Дякуємо!

В цьому навчальному році визначальною була не тільки наша внутрішня робота, а й зовнішні чинники,навколишній світ, що постійно змінюється, суспільство та атмосфера в ньому. Наші дослідні інститути фіксують кожен момент, а відлунням цього є те, що деяким особам та владним структурам не подобається те, що наші колеги відображають правду та факти замість того, що вони хочуть, щоб люди бачили та чули. Наше дзеркало не є кривим, викривленою є діяльністьтих, що планують та виконують це все.
У Науково-дослідному центрі ім. Антала Годинки при ЗУІ ім. Ф.Ракоці ІІ Іштван Черничко та Михайло Товт описали які саме грубі, різкі порушення прав закарпатських меншин, особливо угорських громад, було вчинено при прийнятті закону про освіту.

Позбавлення можливості на освіту рідною мовою відібрало від всіх право, яке було доступним протягом 150 років. Якби угорська влада проводила таку політику протягом тисячі років, протягом 40 поколінь, коли ми проживали разом з іншими народами, то всі тепер розмовляли б угорською мовою. Незважаючи на те, що всі, хто розмовляв іншими мовами протягом цих століть, зберегли свою ідентичність, вільно користувалися рідною мовою, деякі дослідники, публіцисти, газети та книги називають угорську владу репресивним, фашистським, диктаторським режимом, а державну політику, яка характерна для наших днів, називають демократичною, хоча вона більше нагадує період червоної або коричневої чуми. Підтвердженням цьому також є моніторинг політики щодо нацменшин, проведений Науково-дослідним центром імені Тіводора Легоцькі при ЗУІ ім. Ф.Ракоці ІІ під керівництвом Кароліни Дорчі. З використанням матеріалів програм українських телеканалів було створено документальний фільм, що презентує як українські засоби масової інформації та інтелігенція, до думки якої прислухаються, зробили з закарпатських угорців ворога та як ми, закарпатські угорці, стали причиною всіх соціальних, політичних та економічних проблем України.

Нас звинувачують в порушенні законів, постійно порушуючи при цьому наші конституційні права. Наші історичні пам’ятки, меморіальні дошки руйнують невідомі, нашу історію переписують. На науковій конференції пані професор називає угорську громаду дебілами та прирівнює її до собак. В офісі КМКС було скоєно вибух. В нашому місті молоді люди в масках організовують ходу зі смолоскипами та викрикують: «Угорців на ніж». Ці події нагадують демонстрації проти євреїв, що відбувалися 100-150 років тому.

Нещодавно особисті дані подвійних громадян було розміщено на сайті, який ще називають «чорним списком». На сайті парламенту збирали підписи, щоб додати до порядку денного депортацію угорців.
Що це, якщо не дискримінація за національністю, яку в двадцятому столітті ще називали фашизмом та засуджували в усіх куточках світу. Ми, люди, що тут проживають, просимо лише те, на що маємо конституційне право, адже будучи громадянами України та платниками податків прагнемо лише повернення нам конституційних прав та зі сплачених нами податків кошти на освіту, соціальне забезпечення та медицину, культурне життя, ремонт доріг. Ми і надалі прагнемо залишатися на землі наших предків та не плануємо збирати свої речі, незважаючи на тисячі закликів. Остаточним результатом став закон про мову, прийнятий 25 квітня, який наказав нам мовчати. Це вже є червоною чумою, законом, що нагадує епоху царизму. Я шкодую українських законодавців, які з долі нашого народу використовують лише негативний досвід при ухваленні законів. Вони вчинили з меншинами те, що трапилося з українцями двічі протягом історії: заборонили використання мови, або ж те, що вчинив Сталін в 30-х роках, коли було русифіковано українські школи. До всього цього додалося порушення особистих прав. Протягом року майже всіх угорських громадських діячів поглиблено перевіряли на кордоні. Що саме шукали? Кажуть, що паспорти іноземних держав, але про це, як правило, не складали протоколу. Крім цього, володіти закордонним паспортом іноземної держави не є протизаконним, інакше в Україні не могли б працювати міністри з іноземним громадянством. Це вже довела наша колега, Кароліна Дорчі, яка виграла позов, який було подано проти неї через те, що вона володіє закордонним паспортом Угорщини. Що це, якщо не подвійні стандарти? Міністрам дозволено, а простим громадянам – ні, ніби до нас ставляться не за рівними законами.

Згідно з вищесказаним, вірш Аттіли Йожефа «Повітря!» влучно описує події останнього року:

(нижче подається вільний переклад уривку з вірша)

– Нехай відстежуютьпро що я телефоную
і коли, чому, із ким.
Пишуть у справу, про що я мріяв
а також хто це розуміє.
І я не можу вгадати, коли буде достатньо причин
дістати ту картотеку,
яка порушує мої права …… ”

Про цю поезію 1935 року в літературі пишуть наступне: «Немає нікого, хто б краще за поета розумів дух того часу. Фашизм тоді розростався та процвітав. Вірш містить прагнення бачити чисто: погляньмо в очі власних думок, розберімося зі своїми рядами… Вони малюють чітку картину прослуханих телефонних розмов, поглядів, що шукають підозру, звинувачення та гріхи, людей, що стали матеріалами справ. Про атмосферу, в якій стежать за всіма, всім дають номери та всі вчинки записують, щоб спричинити залежність та вразливість, … Підступним легше жити, адже саме так працює світ. Народ відповідає підло, коли його питають, підступно опускає очі, радіє, коли погано не тільки йому, а й іншим».

Цей вірш ідеально описує суспільну атмосферу, в якій живуть угорці Закарпаття в 2016-18 роках. Тому, для забезпечення безперебійної роботи, в інституті потрібно було прийняти на роботу охоронців, щоб нас не турбували провокатори. Наших студентів та викладачів викликали до СБУ, за їх словами, з метою «профілактики». Тобто, вони не вчинили нічого протизаконного, але стоять на межі правопорушення, тому що в своїй науковій роботі, на конференціях, в лекціях та заявах начебто провокують конфлікти. Це чистої води проекція. Вчинки інших проектують на нас. Те, що дехто проходить по вулицях з закликами «угорців на ніж» називають свободою слова, на міжнародній науковій конференції меншин називають собаками, погрожують депортацією, але якщо ми пишемо про це, тоді це вже знаходиться на межі правопорушення.
Про те, що мене допитали, спираючись на ці причини, вже писала преса, але не згадувалося, кого ще допитували з нашого інституту. Отже, ось їхні імена: Іштван Черничко, Дюла Фодор, Кароліна Дорчі, Бейла Рац, Каталін Шоош, Ержебет Барань. Чимало зусиль до боротьби за освіту рідною мовою доклав Лайош Сіладі, який неодноразово представляв нашу точку зору в Києві, Брюсселі, в ОБСЄ, подавав заяви. Наш юридичний консультант Андрея Козак супроводжувала наших студентів, яких викликали та складала заяви. Інтереси інституту в різних установах Києва та на акредитаційних форумах представляв Іван Сіладі та юрист Андрій Моца. Дякую їм та всім колегам, які навіть за таких умов виконували свою роботу незважаючи ні на що.

Сумно, що через наші скарги та в наших інтересах за межами Угорщини ніхто не протестував. Світ та громадська думка, організації, які в інших випадках голосно захищають інтереси людей, борці за права меншин та особисті права начебто не чують, не бачать що відбувається в Україні, ці події не переступають порогу їх відчуттів. Цікаво, чи поводилися б вони так само, якби все це відбувалося в іншій державі, де притісняють права меншин, трапляються випадки, що нагадують залякування та порушують міжнародні та двосторонні міждержавні договори? Звичайно, ні!

Все ж українські законодавчі органи прийняли такі закони про мову та освіту, які протирічать Конституції України, прийнятим раніше законам, ратифікованим міжнародним та двостороннім угодам, домовленостям, в тому числі і підписаному в 1992 році договору про українсько-угорську співпрацю. В цьому документі Угорщина визнає кордони України, а Україна в свою чергу гарантує забезпечення та розширення прав угорської меншини, що проживає на її території. Прийняттям нових законів було порушено цю угоду: наші права суттєво обмежили, тому цей крок можна оцінювати навіть як політичну відмову від цього договору між двома державами.

Останнім впертим звинуваченням проти нас є сепаратизм. В зв’язку з цим нас, угорців, переслідують. Чинять все можливе для того, щоб ми покинули свою батьківщину. Нещодавно, наприклад, через використання національних кольорів, хоча це є конституційним правом. В газеті, публікацію якої не фінансує українська держава, угорців Закарпаття як громадян України закликали до виконання свого громадянського обов’язку, а саме – щоб вони пішли голосувати, а округи, про які йшла мова, було пофарбовано в кольори віри, надії та любові – червоний, білий та зелений. Через це СБУ почала розслідування проти газети зі звинуваченням у сепаратизмі. Водночас, Центральна Виборча Комісія відкинула наше клопотання про відновлення конституційного права, згідно з яким угорці Закарпаття просили створення виборчого округу, в якому вони складають більшість населення, щоб мати можливість обрати власного депутата до Верховної Ради; в цьому випадку не було скарг на порушення прав меншин та провокацію конфлікту. На наше клопотання, ЦВК цинічно відповіла, що вони не знають де саме на Закарпатті проживають угорці. Отже, це право ніби і знаходиться в силі, але не для нас, начебто ми другорядні громадяни цієї держави. Газета, проти якої почалося розслідування, всього лише відповіла на цинічну заяву ЦВК. По-перше, території, де проживають угорці, було позначено трьома кольорами, а по-друге, достатньо було б позначити їх зеленим кольором надії, якби ЦВК повернула колишній виборчий округ з центром в м. Берегове.

Ми, угорці Закарпаття заходимося вдома в регіоні, позначеному трьома кольорами та залишатимемося тут, бо прагнемо жити, працювати, справлятися з труднощамисаме тут, де спочивають наші предки. Саме звідси я заявляю всім, хто не розуміє, що ми є корінним населенням цього регіону, так само як індіанці в Америці та вимагаємо для себе та своєї культури захисту відповідно до міжнародних норм.

Ми були б дуже раді, якби українська держава дбала про нас та цей регіон як слід, щоб ми не потребували підтримки з боку угорської держави. Будучи громадянами України-платниками податків ми не отримуємо майже нічого для підтримки своєї культури, а будь-які зусилля з боку Угорщини з метою полегшення нашого життя на батьківщині розглядаються як сепаратизм. Хоча ця фінансова підтримка збагачує і державу, так само як і пожертви та допомога від фондів зі Словаччини, Фінляндії, Америки, Канади та інших іноземних держав. Кожна копійка оподатковується, отже є вигідною для держави, таким чином поширюється і на українське населення. Достатньо лише згадати лікування в Угорщині воїнів АТО та літні табори, організовані для їх дітей. Без підтримки Закарпаття вже давно збанкрутувало б, особливо угорські регіони. Найбільшим платником податків міста Берегова є Закарпатський Угорський Інститут, який фінансується виключно угорською державою та не отримує ніяких коштів від України, лише регулярні перевірки та ревізії. Дякуємо вам, що по-братськи та зі співчуттям поділяєте нашу долю!

За цих умов, шановні випускники та колеги, що ж можна вам побажати? Черпайте силу з духу нашого закладу, який визначається характером великого князя Ференца Ракоці ІІ. Не здавайтесь та завжди намагайтесь покращити цей світ, не змиряйтеся з поганими умовами, нехай настановою для вас буде завершальний уривок вірша Аттіли Йожефа, з якого ми вже цитували раніше:

„Мій лідер показує мені шлях зсередини!
Люди, не дикі тварини –
ми є розум! Наше серце, поки запалює бажання,
це не дані в картотеці.
Воле, прийди! Ти створи для мене порядок,
добрим словом навчай, та дозволяй гратися
своєму серйозному синові!”

Бажаємо Вам удачі!

Тут я могла б завершити промову, але вже чую питання, як можна це витримати, такий тиск на людину. В зв’язку з цим я знову ж таки знайшла одне з головних гасел життя в поезії. Дозвольте поділитись з вами, можливо цей вірш стане підтримкою і для вас.

Редьярд Кіплінг
Якщо…

угорською переклав Деже Костолані
український переклад: Євген Сверстюк

ЯКЩО…
Як вистоїш, коли всі проти тебе—
Упали духом і тебе кленуть, і
Як всупереч усім ти віриш в себе,
А з їх невіри також візьмеш суть;
Якщо чекати зможеш ти невтомно,
Оббріханий — мовчати і пройти
Під поглядом ненависті, притому
Не грати цноти ані доброти;
Як зможеш мріять —
в мрійництво не впасти,
І думать — не творити думки культ,
Якщо Тріумф, зарівно як Нещастя,
Сприймеш як дим і вітер на віку;
Якщо стерпиш, як з правди твого слова
Пройдисвіт ставить пастку на простих,
Якщо впаде все, чим ти жив, і знову
Зумієш все почати — і звести;
Якщо ти зможеш в пориві одному
Поставить все на карту — і програть,
А потім — все спочатку, і нікому
Про втрати й слова навіть не сказать;
Якщо ти змусиш Серце, Нерви, Жили
Служити ще, коли уже в тобі
Усе згоріло, вигасло — лишилась
Одна лиш Воля — встоять в боротьбі;
Як зможеш гідно річ вести з юрбою
І з Королем не втратиш простоти,
Якщо усі рахуються з тобою —
На відстані, яку відміриш ти;
Якщо ущерть наповниш біг хвилини
Снагою дум, енергією дій,
Тоді весь світ тобі належить, сину,
І більше: ти — Людина, сину мій.

19 липня 2019 р. , Ілдіко Орос