У Берегові вшанували пам’ять жертв депортацій 1944 року
З нагоди 82-ї річниці однієї з найтрагічніших сторінок в історії угорської громади Закарпаття у Берегові відбувся меморіальний захід на честь вшанування пам’яті жертв радянських депортацій 1944 року, відомих під назвою«маленький робот».
У листопаді 1944 року радянські війська під приводом триденної трудової повинності депортували з Закарпаття десятки тисяч чоловіків віком від 18 до 50 років. Замість обіцяних трьох днів роботи на них чекала виснажлива дорога до збірного табору в Сваляві, звідки тих, хто вижив, відправляли до радянських трудових таборів. Багато депортованих так і не повернулися додому, а ті, кому вдалося вижити, нерідко все життя потерпали від фізичних і психологічних наслідків.
Щорічні пам’ятні заходи організовує громадська організація «Про Культура Субкарпатіка» у співпраці із Закарпатським угорським університетом імені Ференца Ракоці II, Берегівською міською радою та традиційними конфесіями. Програма заходу включала екуменічне богослужіння та ходу зі свічками, покликані вшанувати пам’ять загиблих і зберегти пам’ять про трагічні події.
Розпочався захід у внутрішньому дворику університету Ракоці, де учасники поклали вінки до скульптури Петера Матла «У кайданах». Згодом присутні вирушили до реформатської церкви Берегова, де відбулося екуменічне богослужіння.
Під час богослужіння проповіді виголосили: Ференц Тарацкозі, старший пастор Берегівської реформатської громади, Янош Молнар, декан і настоятель римо-католицької парафії, та Єне Льодар, греко-католицький священник. Вони також звершили спільну молитву за жертв депортацій.
Під час заходу Ержебет Молнар Д., завідувачка кафедри історії та суспільних наук університету Ракоці, нагадала про трагічні події «маленького роботу». У своєму виступі вона наголосила, що депортованим довелося пережити не лише фізичні страждання в неволі, а й тяжкі психологічні травми, наслідки яких супроводжували їх протягом усього життя. Після повернення додому колишніх в’язнів залякували, погрожуючи повторною депортацією у разі розголошення пережитого. Через це багато хто волів мовчати, а трагедія на десятиліття залишилася замовчуваною сторінкою історії, позбавленою місця в публічному просторі та колективній пам’яті за часів радянського режиму.
Ільдіко Орос, президентка Закарпатського угорського університету імені Ференца Ракоці II та голова громадської організації «Про Культура Субкарпатіка», наголосила на важливості збереження пам’яті про депортованих на особистому рівні.
Вона закликала присутніх, слухаючи імена жертв, замислитися над тим, ким були ці люди, яким було їхнє життя та яка доля на них чекала. За її словами, депортовані були такими самими мешканцями Берегова, як і нинішні жителі міста, проте більшість із них так і не змогла повернутися до рідного краю. Ільдіко Орос закликала присутніх зберегти в пам’яті почуті імена та незабувати тих, чия подальша доля в багатьох випадках залишається невідомою.
Богослужіння завершилося зачитуванням імен жителів берегова, депортованих у 1944 році. Після цього учасники поклали вінок до меморіальної дошки у притворі церкви, встановленої на честь депортованих представників реформатської громади міста.
Після екуменічного богослужіння учасники продовжили вшанування пам’яті жертв традиційною ходою зі свічками. Спочатку вони поклали вінки біля входу до ліцею імені Тараса Шевченка, а згодом вирушили до меморіалу на площі Сіна, де віддали шану загиблим.
Перед меморіалом на площі Сіна, на якому викарбувані імена жертв, горіло чимало свічок, нагадуючи про трагедію 1944 року та долі тих, кого було примусово вивезено з рідного краю.
Захід відбувся за підтримки Уряду Угорщини та ТОВ «Фонд імені Габора Бетлена».
